Чи відомо вам, що,
відповідно до постанови Ради народних комісарів УРСР від 30 травня 1944 р. «Про відновлення діяльності Державного історико-культурного заповідника “Києво-Печерська лавра”» за інституцією закріплювалися не лише т.зв. територія Верхньої і Нижньої лаври та церкви Спаса на Берестові, але й терен Києво-Видубицького монастиря?
Невдовзі після ухвалення постанови простір Видубицької обителі передали в орендне користування Ботанічному садові Академії наук УРСР. Утім, одним з першочергових завдань заповідника було проведення науково обґрунтованої реставрації архітектурних пам’яток. Тож вже на початку 1946 р. уклали договір про здійснення першочергових аварійно-ремонтних робіт на низці об’єктів Києво-Видубицького монастиря: планували привести до ладу Михайлівську церкву, Георгіївський собор, дзвіницю, трапезну (тепер – Спасо-Преображенська церква), будинок настоятеля, упорядкувати могилу княгині Прозоровської, скласти проєкт озеленення й благоустрою території тощо.
Водночас протягом другої половини 1940-х рр. більшість приміщень Видубицького монастиря використовувалася як складські, житлові чи торгівельні площі.

Анна Яненко

Підписи до ілюстрацій:
Іл. 1. Києво-Видубицький монастир
Іл. 2. Лист-відповідь щодо фінансування ремонтних робіт на теренах Видубицького монастиря, надісланий адміністрацією Ботанічного саду АН УРСР 25 вересня 1948 р. директорові історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» (З колекції НЗКПЛ)