Церква Воскресіння Христового
Храм розташовано праворуч від дороги, яка веде до Ближніх і Дальніх печер.
Деякі вчені припускають, що у добу Київської Русі на цьому місці стояв Дмитріївський монастир, збудований коштом великого київського князя Ізяслава Ярославича (ХІ ст.). У 20-х роках ХІІ ст. на цьому місці був побудований дерев'яний храм, який став власністю Києво-Печерського монастиря і був освячений на честь Воскресіння Христового. Спочатку його прихожанами були головним чином лаврські селяни (у віданні приходу було 100 дворів), торгові люди, які приїздили на ярмарки. Згодом контингент прочан розширився за рахунок офіцерів різних рангів (адже поруч була цитадель Печерської фортеці, будинок київських генерал-губернаторів).
У XVIII-XIX ст. церкву відвідувало чимало відомих людей: київські генерал-губернатори князі Д.Голіцин, М.Леонтьєв, військові губернатори М.Кутузов і О.Тормасов. Крім того, парафіянами храму були садівники, робітники Царського саду, лікарі, перекладачі, гончарі, столяри та ін. Подвір?я і будівлі храму часто слугували притулком лаврським прочанам, особливо найбіднішим, місцем для їх відпочинку, де можна було переночувати, сховатися від негоди, спеки та холоду.
У 1786 р. після секуляризації монастирських землеволодінь храм став міським, єпархіальним.
Нинішній мурований храм, замість дерев'яного, було збудовано у 1701-1705 рр. з ініціативи і на кошти київського козацького полковника Костянтина Мокієвського.
У 80-і роках XVIII ст. після того, як храм став єпархіальним, його реставрували такі відомі архітектори, як П.Спарро, академік В.Ніколаєв, Є.Єрмаков, С.Коливанов.
До пожежі 1887 р. храм мав 3 престоли:
головний – на честь Воскресіння Христового;
другий – на честь апостолів Петра і Павла;
третій – в ім'я Різдва Богородиці (на другому поверсі).
Після пожежі залишився тільки один головний престол. Храм капітально відремонтували, встановили кахельні пічки і дерев'яні хори.
У 1916 р. на подвір'ї та в храмі вперше провели електричне освітлення.
Під час Громадянської війни у 1916 р. храм було зруйновано гарматними снарядами, дуже постраждали інтер'єри. Тривалий час покрівля була відсутня, розписи руйнувалися під впливом атмосферних опадів.
До нашого часу іконостас, розписи, реліквії храму практично не збереглися.
На початку 80-х років ХХ в. було проведено капітальний ремонт.
У 1863 р. до храму була прибудована мурована триярусна дзвіниця. Ініціатором її спорудження був настоятель храму протоієрей Дмитро Жданов. На третьому ярусі знаходилося 9 дзвонів. Перший, найбільший, важив 29 пудів 20 фунтів.
До храмового подвір'я ведуть дві брами – одна з півночі, з боку Лаври, інша – з заходу. Їх збудовано 1906 р. муляром Миколою Шелгуновим, прикрашено колонками, карнизами, банями з золоченими хрестами. Брами було прикрашено іконами, які були написані майстринею Ольгою Загвоздіною в 1906 р.
У народі храм називають "афганським", тому що саме матері воїнів, які загинули під час військових дій Радянського Союзу у Афганістані, доклали чимало зусиль для відновлення діяльності та реставрації храму наприкінці 80-90-х років ХХ ст. Останнім часом в ньому встановлено різьблений дерев'яний іконостас, а сам храм заново розписано.
Церква Воскресіння Христового належить Українській Православній Церкві.