Чи відомо вам, що вже у першій половині XVIII ст. в Печерському монастирі горілку вважали традиційним напоєм?

Потреби чернечої обителі в оковитій забезпечували винокурні, розташовані в численних лаврських вотчинах, найбільші з яких – Радичевська та Пакульська.

Асортимент горілок, які за якістю поділялися на «пенную» (первак), «полугарную» і «простую», суттєво доповнювався «водками», які отримували у лаврській винниці способом подвійної чи потрійної дистиляції «пенной» і «полугарной» горілок. Міцний горілчаний напій «крепкая водка» (з додаванням «канарского (тростинного) сахара») був відомий як «сладкая» або «сахарная водка». Поширеною була також практика виготовлення «коренных водок», тобто різноманітних її настоянок.

1761 р. до переліку «Якого именно коренья потребно для делания водок покупкою исправить» лаврський ключник уніс чимало прянощів: «корица, мушкатна галка, мушкатный цвет, гвоздика, тригранный кардамон, мастика белая, сторакс, дерево Линди Ргоди, дерево Сасафраксу, дрияква, алкермес, кмин волоский, кубеба, бобки, цинтавр белый или серый, яловец, кокценели, корень фиалки».

Горілку та водки видавали до братської трапези та в келії. Келійне видавання приурочували до Різдва, Воскресіння Христового та Успіння Божої Матері.

Наталія Литвин

Ілюстрація:
Іл. 1. [Без назви]