“КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА І ВІЙНИ СЕРЕДИНИ ХVII–XVIII cт.” – випуск 2

Попередній випуск присвячений подіям другої половини ХVII ст. (див.: джерело за посиланням). Утім збереглось обмаль матеріалів щодо історії Києво-Печерського монастиря під час військових дій ХVII ст. Більш ґрунтовно наявні документи дозволяють прослідкувати за впливом військово-адміністративних змін і збройних конфліктів на життя обителі кінця XVII–ХVIII ст. Фонд Києво-Печерської лаври у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ насичений царськими указами, маніфестами, реляціями з місць бойових дій, які відтворюють картини імперських війн XVIII ст. Специфіка наказів світської влади вказує на використання нею духовного відомства як інструмента для впливу на суспільну думку.

З кінця ХVII ст. московська влада почала приділяти особливу увагу присутності прочан на богослужіннях. Суто громадське спостереження за відвідуванням церкви, коли людина, яка не була на літургії, могла зустріти лише моральне засудження оточуючих, замінив державний контроль з ретельною звітністю щодо сповіді й причастя. Їх пропуск вимагав засвідченого пояснення, і міг спричинити зарахування особи до числа “неблагонадійних”. У 1716 р. Петро І затвердив обов’язкове, контрольоване записом у сповідній книзі, здійснення кожним православним підданим держави регулярної сповіді й встановив покарання (штраф) за невиконання цього наказу. Від 1722 р. духовне державне відомство – Синод, – у згоді зі світською структурою управління – Сенатом, –зміцнювали й розвивали систему державного контролю над населенням.

Від часу закріплення стрілецьких гарнізонів на Подніпров’ї розпочалася нова хвиля московської експансії на захід, яка особливо посилилась у XVIII ст. Хронологія лише найбільших військових кампаній та географія збройних зіткнень свідчить, що Україна стала плацдармом і найближчим резервом для московських військ з усіма відповідними наслідками для економіки краю і його населення: Північна війна (1700–1721); Прутський похід (1710–1711); російсько-перська війна (1722–1723); війна за польську спадщину (1733–1735); російсько-турецькі війни (1735–1739 і 1768–1774); російсько-шведські війни (1741–1743 і 1788–1790); Семирічна війна (1756–1762); військові дії під час розділів Польщі (1768–1772, 1792, 1794); російсько-французька війна (1798–1799).

Одержавлені церковні інституції мали ідеологічно підтримувати військову експансію. Маніфести і реляції з місць бойових дій вимагали зачитувати одразу після літургії, коли прочани були розчулені красою і глибиною богослужіння й нездатні критично оцінювати таку собі “політінформацію”. Тим більше, що укладачі маніфестів робили акценти на християнській моралі, якій, з одного боку, суперечать насильницькі дії, а з іншого – підданих нишком привчали до виправдання військових операцій за кордонами Російської імперії. Людині не треба було безпосередньо стикатись із “загрозами”, щоб у них повірити, адже виголошене у церкві не піддавали сумніву. У лаврських церквах, між іншим, зачитували, як під час захоплення російськими військами князівства Молдавського “турки, що наслідували своєму звірству, краще вмирати, аніж здаватися хотіли”, тому “доводилося” знищувати всіх, навіть тих, хто ховався у мечетях.

Показовим зразком офіційного тексту щодо початку війни є указ Катерини ІІ від 18 листопада 1768 р. з красномовним заголовком: “Справа про спонукальні причини, що змусили застосувати зброю проти Оттоманської Порти і про приношення до Бога за даровані перемоги над супостати… молитов…”. Повідомлення про криваві сутички мали зачитуватись “із відправленням подячного молебна із дзвоном і гарматною з фортеці пальбою у великій соборній Успіння Пресв. Богородиці” церкві. На тлі заохочення населення до “спільної радості” з приводу перемог над Оттоманською Портою, уряд приховував інформацію про страшні наслідки для населення України подій, здавалося б географічно віддалених. Але саме військові дії стали причиною страшної епідемії, яка невдовзі зачепила й Печерську обитель.

Ольга Крайня

Ілюстрація

Іл. 1. Копія імператорського указу зі Св. Синоду архімандриту Києво-Печерської лаври Зосимі Валкевичу з соборною братією від 23 листопада 1768 р. У фрагменті йдеться про відправлення молебню за благословення зброї “проти ненависного імені християнського ворога” (з колекції Центрального державного історичного архіву України, м. Київ)