З перших років існування Києво-Печерського заповідника (1926 р.) в ньому працювали люди, віддані своїй справі. Вже в той час у Заповіднику проводилися унікальні дослідження печер – антропологічні, археологічні, геологічні. Спеціальна експертна група на чолі з професором В.Гінзбургом у 1939 р. здійснила вибіркове анатомо-антропологічне дослідження 40 тіл, встановивши при цьому, насамперед, неоднаковий рівень збереженості мощей. Це ніяк не принизило значення Лаврських святинь, оскільки сучасна Православна церква припускає під розумінням поняття "мощей" не самі тільки нетлінні тіла християнських подвижників, а й їх окремі частини або благодатні кісткові останки. Штучна консервація праху православною вірою забороняється і заперечується.

Науково-дослідні роботи у лаврських печерах були перервані війною 1941-1945 рр. Лише у 1965 р. були відкриті для відвідувань Ближні печери.

З часом виникла необхідність у проведенні комплексних досліджень печер з метою розробки рекомендацій подальшого їх збереження. До цієї роботи були залучені археологи, лінгвісти, геологи, антропологи, геодезисти, реставратори, біологи і хіміки. Працювали спеціалісти академічних інститутів Києва, Донецька, Москви, Мінська, Єревана.