Лабіринтами історії

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА І ВІЙНИ СЕРЕДИНИ ХVII–XVIII cт.” – випуск 1

Проблеми церковних інституцій під час війни системно не досліджені. Однак є чимало публікацій та неопублікованих джерел, які фрагментарно висвітлюють те, що відбувалося за тих часів й, зокрема, як жили ченці Києво-Печерської лаври і населення підлеглих маєтностей у криваві роки бойових дій. Актуальність теми значно підсилюють події російсько-української війни, свідками якої ми є сьогодні. Отже присвятимо кілька дописів причинно-наслідковим зв’язкам, що призвели до теперішніх страждань українців. Відштовхнемось від моменту надання допомоги” московським військом козацькому повстанню на чолі з Богданом Хмельницьким, що переросло в українсько-польсько-московську війну.

Перший гарнізон московського війська увійшов у Київ після підписання Переяславського договору. “Для Б. Хмельницького, – пише у дисертаційному дослідженні історик Вадим Назаренко, – 3-тисячний контингент… “на дніпровському рубежі” був тимчасовою мірою, військовим резервом у випадку наступу армії Речі Посполитої”. Для московитів – “введення до Києва гарнізону стало важливим політичним успіхом, адже своя залога в цьому місті дала можливість закріпитися на українських землях, а її командири (воєводи) – впливати на політичне життя Гетьманщини”.

Вже 1661 р. архімандрит Інокентій Гізель у листі до царя Олексія Михайловича викривав гнітючі реалії, в яких опинились піддані Києво-Печерської лаври через безчинства ратних людей московських: “Сіе есть многимъ извѣстно, что многіе преже вотчины и хуторы пресвятыя Богородицы отъ нихъ есть разорены, церкви разрушены, престолы опровержены, Тайны пресвятыя съ сосудовъ пометаны, священники обнажены, иноки за выю [застар. “шия”] связаны біены, порублены, а иные и на смерть побиты, и подданные наши отъ убожества и нажитковъ своихъ разорены и иные помучены и попечены, а инымъ руки и ноги отсѣчены; прочіи же на смерть побиты…”. Далі у скарзі архімандрита йдеться про “потравлення” з відому військового начальства хлібних запасів обителі та лікарні. Через зрозумілі побоювання помсти отець Інокентій і братія тривалий час не наважувалися навіть жалітися. Але зухвале пограбування лаврського містечка Іванкова з надуманого приводу виявлення там “ворогів” царської величності, поклало край терпінню. За словами Інокентія Гізеля, населений пункт “преже розграбленъ есть, потомъ высѣченъ и до основанія съ замкомъ нашимъ тамошнимъ сожженъ. Также… Михайловка, Булдаевка и Богданы выграблены и спустошены, изъ которыхъ селъ оные люди церковные не чтобъ противны были ратнымъ людемъ, но еще кормъ и дрова… на потребу имъ въ городъ по вся дни привозили… не вѣмы, откуду ненависть сія и вражда отъ началныхъ людей на обитель святую и на насъ воста и престати не можетъ”.

Олександр Пономарьов у роботі про стан Молдавської церкви під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр. акцентував увагу на тому, що дислокація чужоземної армії закінчується виснаженням ресурсів і поглинанням території, яка перетворюється на “буферну зону” для розширення життєвого простору й отримання з того економічних зисків. Власне саме таким шляхом Україна потрапила у сферу впливу, а згодом і в колоніальну залежність від Московського царства. Духовні й світські адепти вирішення внутрішніх проблем шляхом закликання чужоземних військ недовго перебували в ілюзіях щодо справжніх цілей носіїв імперських ідей та методів їх втілення. За спостереженням О. Пономарьова, переписи населення й адміністративне реформування під пильним оком військового командування держави-колонізатора невдовзі проявляють весь “трагізм і цинізм ситуації” (див.: джерело посилання.

Ольга Крайня

 

Ілюстрації:
1. Гравюра “Покров Прсв. Богородиці” з книги “Анфологіон” 1619 р. Друкарня Києво-Печерської лаври
2. В’їзд Богдана Хмельницького у Київ 1648 р. Художник Микола Самокиш, 1929 р.
3. Архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель. З колекції Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”

YouTube icon
Facebook icon