Зразок цегляного монастирського житла XVIII ст. Збудовані в 1720–1721 рр. в бароковому стилі на місці попередніх дерев’яних келій, що згоріли під час пожежі 1718 р. (львівській купець Мартин Груневег у 1584 р. зобразив їх на схематичному плані).

Довжина корпусу 64 м, ширина – 6 м, розділений поперечними стінами на п’ять секцій, кожна з яких має сіни, покої, служби та виходи з головного і тильного фасаду. Інтер’єри келій (стіни, стелі, двері, меблі) прикрашав орнаментальний та сюжетний живопис. Вздовж головного фасаду розташовувалися палісадники з дерев’яними (з початку ХХ ст. – металевими) огорожами, з тильного – ґанки з виходами в невеликі сади та на городи.

У келіях корпусу тривалий час проживали клірошани (півчі церковного хору) Успенського собору, тому на деяких планах Києво-Печерської лаври XVIII–XIX ст. їх називають “клірошанськими”. На початку ХХ ст. у частині приміщень мешкали вільнонаймані служителі монастиря.

У 1920–1930-х рр. корпус використовували як житлове приміщення для працівників Заповідника. Під час Другої світової війни був значно пошкоджений – втрачено понад 54% загального об’єму. Нинішнього вигляду набув після відбудови у 1946–1950 рр. Сьогодні тут розміщено постійні музейні виставки.