Ім'я Івана Сидоровича Їжакевича, народного художника України та геніального митця свого часу, нерозривно пов'язане з Києво-Печерською лаврою. Саме тут почався його шлях у мистецтві. У 12 років хлопець прийшов до Лаври, де жив і навчався в іконописній школі. За шість років він пройшов повний освітній курс, опанувавши основи іконопису, та на деякий час залишив Лавру.

На початку XX століття він повернувся сюди вже досвідченим художником. Тут Їжакевич брав участь у розписах Успенського собору та новозведеної Трапезної церкви. Значна частина сюжетних композицій цього храму вийшли саме з-під його пензля. Зокрема, він створив іконографічні образи преподобних печерських святих, які вирізняються виразністю та індивідуальними рисами. Ці портрети стали невіддільною частиною уявлення про лаврських подвижників.

Окрім художньої праці Іван Сидорович присвятив себе й викладанню, до якого мав неабиякий хист. У Лаврській іконописній школі він безплатно навчав юних майстрів. Під керівництвом Їжакевича пʼятеро учнів виконали розпис Всіхсвятської надбрамної церкви. Наймолодшому з них було 12 років, а найстаршому - 18. Взимку учні розробляли ескізи, а влітку втілювали їх, розписуючи стіни храму.

Іван Їжакевич мав дар створювати нові образи, зберігаючи вірність традиціям. Цікаво, що портрети святих у його виконанні дуже самобутні та живі. За переказами, вони могли бути змальовані з рідних чи знайомих автора.

У Трапезній церкві він розробив іконографію святих, зокрема зобразив Марка-гробокопателя з лопатою, преподобного Ісаакія зі сценою його випробувань, Миколу Святошу з ключами та кропилом, а також Нестора Літописця – першого українського історика.

Ці образи були настільки дивовижними, що їх тиражували у вигляді листівок і хромолітографій. Найкраще розписи Івана Сидоровича збереглися саме у Києво-Печерській лаврі, де роботи стали частиною духовного і культурного спадку України. Загалом за життя Їжакевич встиг розписати одинадцять храмів в Україні та за її межами.

Історія Івана Їжакевича яскраво демонструє неосяжність його художнього таланту, що знайшов своє покликання у служінні мистецтву. Його внесок у збереження та розвиток лаврської іконописної традиції є неоціненним, а пам'ять про нього живе у кожному образі, що зустрічає нас у стінах святині. І перші з них - образи преподобних Антонія та Феодосія Печерських, що вітають при вході до Лаври кожного, хто прийшов доторкнутися до духовної й культурної спадщини України, яка вражає своєю величчю та безсмертною красою.