Серед експонатів масштабної виставки “Мазепа. Стратегія європейської України” є особливий артефакт, який буквально втілює дух епохи та постать самого гетьмана: воїна, дипломата, мецената.

Йдеться про шаблю, яку, за переказами, Іван Мазепа подарував своєму соратнику,  осавулу на прізвище Савич (можливо полковому осавулу Василю Савичу) за вірну службу. Сьогодні ця зброя зберігається у фондах Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського, а на час виставки – доступна для огляду у Києво-Печерській лаврі.

Незабаром вона вирушить на реставрацію, тож побачити її наживо зараз – справжній шанс “доторкнутися” до великої історії. Про унікальність шаблі розповідає кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Скарбниці НМІУ Олексій Савченко.

“Це якісний зразок зброї другої половини XVII століття. Вірогідно, виготовлений та оздоблений у Стамбулі – столиці Османської імперії – християнськими, найімовірніше вірменськими та грецькими, майстрами. Зброя інкрустована сріблом та золотом, прикрашена гравіюванням, з написом старогрецькою мовою, який перекладається – “Всю надію свою на Тебе покладаю, Мати Божа, захисти мене під покровою своєю”. Цей напис є частиною молитви до Пресвятої Богородиці. Це яскравий приклад престижної зброї представника козацької старшини, яка символізувала не просто доблесть та приналежність до військового звання, а й політичний статус її власника”, - пояснює консультант експозиції.

У “добу Мазепи”, подібна зброя була знаком політичного авторитету та виразником суспільного статусу. Замовити зброю такого рівня, або ж володіти нею, могли впливові особи, які обирали для цього найкращі “зброярські центри” з виготовлення, зокрема на “Сході” - в Османській імперії та Кримському ханаті. Цей клинок, хоч і турецького походження, проте, адаптований до місцевих традицій та естетики його власника. Він вражає і майстерністю виконання, і глибокою символікою, що містить сакральні християнські символи.

Сам факт замовлення зброї в Османській імперії також свідчить про інтенсивні дипломатичні, мілітарні, комерційні зв’язки Гетьманщини з мусульманським світом – зв’язки, що на “міждержавній” основі були закладені ще за Хмельницького і продовжувалися за Мазепи.

Як зазначає Олексій Савченко, окрім європейських мов, Іван Мазепа знав ще й османську й кримськотатарську, мав власну розвідувальну мережу при ханському дворі, був фахівцем з “південного напряму” політики, адже саме він, а не хтось інший, розумів тонкощі “східної” дипломатії. Зрештою, “през шаблі маєм права” – не просто поетичний рядок, а суть політичної традиції тогочасної України.

Виставка демонструє одразу три шаблі цієї доби: “Memoria”, що символізує спадок Речі Посполитої в політичній культурі Гетьманщини, шабля Сагіба Герея, представника правлячої династії Кримського ханату, та “шабля Мазепи”. Навколо атрибуції останньої шаблі досі точаться дискусії, але незаперечним залишається одне – усі ці артефакти репрезентують важливий культурний і політичний контекст, з яким українська держава тоді входила у світ.

На виставці представлено багато знакових музейних артефактів, які є своєрідним маркером великого “українського проєкту”, що прагнув європейської стратегії, військової сили, дипломатичної гнучкості та глибокої релігійності. Це ключ до розуміння того, ким був Мазепа насправді, і до чого ми прагнемо сьогодні, осмислюючи цю спадщину й повертаючи її символи до Києво-Печерської Лаври.

Нагадуємо, що експозиція “Мазепа. Стратегія європейської України” працює у 4-му корпусі Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”