У другому залі виставки “Мазепа. Стратегія європейської України” представлено знаменитий Панегірик початку XVIII ст. – хвалебний гімн на честь гетьмана Івана Мазепи. Гравюра з промовою архідиякона Софійського кафедрального монастиря Івана Мігури, в чернецтві Іларіона – інтелектуала, художника гравера, відповідно жанру представляє образ І. Мазепи як ідеального правителя.

У нижньому регістрі, в центрі – герб І. Мазепи в обрамленні зброї, якою здобута слава; розгорнутий сувій із латиномовним текстом, що оспівує чесноти гетьмана в день його іменин, 12 жовтня (див. нижче його переклад, здійснений Н. Сінкевич).

Вище у фокусі уваги – успішний воєначальник в лицарських обладунках, котрого оточують алегоричні постаті покровительок мистецтв і наук. Підсилює бароковий символізм гравюри містична сила сімки, адже кожний композиційний ряд складають сім образів.

Над постаттю І. Мазепи – сім його небесних покровителів, які тримають у руках пальмове гілля: у центрі головний патрон гетьмана – Іоан Хреститель, обабіч нього – із відкритою книгою св. Іоан Богослов (другий за значимістю патрон гетьмана Мазепи), та Апостол Андрій. В третьому “рангу” святих: ймовірно, Іоанн Воїн (у світському вбранні), Іоан Златоуст (у патріаршому вбранні), замикають ряд святих покровителів гетьмана Мазепи Іоан Лествичник (праворуч) та Іоан Кущник. Свідчення особистого шанування святого Мазепою простежується ще у 1698–1701 рр., коли на південно-західному розі фортифікації було зведено шестигранну пірамідальну вежу, названу на честь св. Іоана Кущника.

Добрий правитель сповідує Бога, дбає про Церкву, тому вгорі ми бачимо основні патроновані І. Мазепою храми “на семи пагорбах Києва”:

у центрі – символічне зображення Софії Київської, праворуч неї – ймовірно, Вознесенська церква однойменного дівочого монастиря, де тоді ігуменствовала Марія Магдалина Мазепина з роду Мокієвських – мати гетьмана, ліворуч – Велика Успенська церква Києво-Печерської обителі, ще чотири храми – це Микільський собор Пустинно-Микільського монастиря, надбрамні Троїцька і Всіхсвятська церкви Печерської лаври і Кирилівська церква на Києво-Подолі.

Слід зауважити, що перед нами – прижиттєвий гравійований портрет гетьмана Івана Мазепи, наближений до його дійсного вигляду у віці за 60 років (звісно, з урахуванням гіперболізації і метафоричності жанру панегірика епохи бароко).

Латиномовний текст Панегірика у перекладі Н. Сінкевич:

“Перша серед церков тріумфуюча Свята Софія. Той, що служить цезарю на ім’я Мазепа, яке сім разів удостоєне орденом покровителів. Цей сувій спеціально присвячений і подарований знатному і непереможному гетьману прилученого і відновленого тронного запорозького війська обох частин Дніпра, найвеличнішому кавалеру ордену апостола Андрія і Білого Орла, щедрому будівничому церков, благочестивому учаснику ордену Іоана Хрестителя, меценату і патрону від нашого Софійного дому. Київ. 12 жовтня.

Визначений посланець першої серед церков Софії, я закликаю благодать на гетьмана Іоана. Не тільки та [благодать], що постійно перебуває на плечах благословенного хрестоносного дому, а й воздвигнута на висотах велич і слава Господня, твоя благодать, нехай буде оспівана. Достоїнства такої чистої сили помножаться колись, сьогодні ж на щастя посилаю тисячу ласк як військових, так і мирних, які на благодать Іоана одягаються. Під хмарою Софії незвичний образ Іоана перешкоджає хитатися сімома міцними стовпами, щоб в палацах відваги та мудрості після багатьох звершень царював із лаврами відважний і мудрий гетьман Іоан. І любляча є ця слава для благородно народженого. У повній славі благодать має на ім’я залізо – залізо, яке прикрасило корони, тепер же це золото, яке голосно звучить і цим звуком з твоєї благодаті ти збагатив доми Господні, а я відновив корені старожитності.

Ти прийшов до Києва, лавреносний гостю, і побачив вкладені кошти твоєї скарбниці. Переможені розбійники, вороги Батьківщини дали тобі те троянське божество, якого ти побажав. Заходиш [тепер] до слави церков, славетний патроне, і бачиш ще один врожай промовистої перемоги.

Ти, Гекторе, промовисто закрив роззявлену пащу лева. Невтомно соромиш ти Атласа. І мій сувій з’являється задля твоєї слави. Прийми благодать. Будь з усім благословенний.

Від Найяснішого Господа мого просвітлений […] магістр Іван Мигура, архідиякон східної Київської митрополії. 1705”.

Матеріал підготовлений кандидаткою історичних наук Ольгою Крайньою.