Унікальність цієї святині полягала у тому, що це була перша кам’яна споруда на території монастиря. До її спорудження ченці проводили богослужіння у дерев’яній церкві на честь Успіння Божої Матері, що знаходилась над печерами.

950 років тому, у 1073 р., обряд закладання Печерської соборної церкви відбувся в присутності київського князя Святослава Ярославича, прп. Феодосія з усіма печерськими ченцями, єпископа Максима та спеціально прибулого на честь цієї події з Переяслава князя Всеволода Ярославича з сином Володимиром Мономахом. 

Розпочав будівництво князь Святослав, який першим став копати рів для фундаментів. Процес закладання храму докладно описаний в Печерському Патерику, а також у легенді “Про створення Печерської церкви святої Богородиці”. В останній повідомляється про вибір ділянки для будівництва “на горі”, що заросла “деревами та тернієм”. 

Тут “…ставши на місці тому, помолилися й благословили місце, виміряли золотим поясом ширину і довжину ділянки під собор”. Мірилом для майбутньої церкви було взято пояс вагою в 50 гривень золотом, принесений Антонію після битви на Альті варягом Шимоном, якого великий князь Ярослав “зробив старшим” при своєму синові Всеволоді.

Безпосереднє будівництво собору розпочалося в 1075 р. і тривало три сезони. В липні 1077 р. будівельні роботи було закінчено. Скоріш за все, на будівництві храму працювали монастирські майстри під керівництвом візантійських фахівців. У Печерському Патерику підкреслюється, що керівні майстри були “греки”, можливо серед них знаходились майстри з Константинополя, і, мабуть, з Афона, але основний склад корпорації, судячи з сукупності будівельно-технічних даних, знаків на плінфах та інше, був з місцевих будівничих.  

Вартість будівництва мурованих споруд у той час була дуже великою: сума в тисячу гривень, яку пожертвував на зведення храму князь Святослав Ярославич, становила лише частку вартості всіх робіт; прибудова до собору в кінці ХІ чи на початку ХІІ ст. невеличкої Іоанно-Предтечинської церкви обійшлося в дві тисячі гривень, в той час як, наприклад, сума річного податку зі Смоленської землі складала в ХІІ ст. три тисячі гривень.

Певний час після будівництва Велика Успенська церква залишалась без розписів. Лише в 1084 р. монастирське керівництво запросило на роботу майстрів з Константинополя, які й здійснили художнє оформлення інтер’єру храму. 

Серед художників, як пише Києво-Печерський Патерик, були греки й “обези” (абхазці). Але разом з ними над оздобленням Успенського собору працювали також київські майстри. Зокрема, допомагав візантійським майстрам і вчився в них київський юнак Алімпій. Згодом він став одним з провідних майстрів печерської художньої школи, першим руським іконописцем, який був канонізований. Мощі його й по сьогодні покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Роботи в Успенському соборі тривали до 1088 р. Інтер’єр храму мав досить ефектне завершення: вівтарна частина центрального нефа, а також паруси та барабан з банею були оздоблені мозаїкою, всі інші стіни прикрашав фресковий живопис.

На сторінках Печерського Патерика містяться відомості про мозаїчні зображення, що знаходились у давні часи на стінах собору: в головній бані – зображення Христа-Пантократора, на запрестольній стіні, в консі – Богоматері-Оранти з двома ангелами по сторонах, а нижче – “Євхаристія”. За словами Печерського Патерика майстри залишилися жити в Києво-Печерському монастирі, і ще в ХІІІ ст. на хорах Успенського собору зберігалися їхні книги. 

Нарешті, 1089 р., в рік сторічного ювілею запровадження християнства на Русі, церква в ім’я Успіння Божої Матері була освячена і стала діючим храмом.

Матеріал підготував Костянтин Крайній, історик-вчений, кандидат історичних наук.