Цього тижня, як було раніше анонсовано, презентуємо акварелі київського графіка, заслуженого художника України Георгія Васильовича Малакова (1928–1979). Але, крім його робіт ми вирішили надати сучасні світлини тих місць у Києво-Печерській лаврі та неподалік від неї, які він замальовував у 1940-х – 1950-х рр. Отже, обсяг матеріалів значно зріс і тепер не вміщається в один випуск. Тож цього разу до вашої уваги – результати лаврських пленерів Григорія Малакова 1946 р., а наступного тижня випуск буде присвячено його творам 1950 р.

У 2007 р. молодший брат художника, Дмитро Васильович Малаков (1937–2019) – відомий києвознавець й автор численних праць з історії мистецтва та архітектури, путівників, альбомів і спогадів опублікував у збірнику «Лаврський альманах» фрагмент записів юного Георгія за 1944–1947 рр. В них автор оповідає як він, тодішній учень Київської художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка, відвідував Києво-Печерську лавру і писав там етюди. Нижче публікуємо витяги з цих записів (у дужках зазначено номери ілюстрацій, які належать до вказаного епізоду).

«Нарешті, ми вийшли на асфальтований майданчик, де стояв цегляний двоповерховий будинок з проваленими стелями та вийнятими віконними рамами; дах у багатьох місцях просів. Асфальт довкола будинку порозколювався, та з широких щілин вибивалася зелена трава.

Малювати на людному місці нам не хотілося… Ми зайшли всередину. …Краєвид, помічений у вікні, змусив мене залишитися в цьому будинку. …Перш за все мене вразила надзвичайно спокійна, абсолютно рівна вода. Частину Дніпра “різав” по діагоналі шмат іржавого заліза, що звисав з решток муру, під ним у далині – віти дерев і зеленіючий горбочок крізь ії віти (іл. 1-2).

Ми покинули будинок по рейці, перекинутій з вікна на асфальт. Проминувши невеличку браму біля трапезної, завернули праворуч. Вибрукувана великими жовтувато-сірими брилами дорога вела наниз, попід чотирма аркбутанами – визначною пам’яткою Лаври. Ми пройшли повз зруйнований мур і зійшли до коридорів, що ведуть у Дальні печери, маючи намір вийти до Дніпра… З коридору ми попрямували до гарної барокової дзвіниці, “побудованої кріпаком”, як завжди наголошувалося (іл. 3, 5).

Опинившись за муром, ми зійшли стежкою до схилу гори, що великими уступами спускалась до Дніпра. Тут ми стали шукати якийсь мотив для етюду… Над муром підносилась невеличка капличка з похилою круглястою главкою. За нами видніли бані церкви за муром. Обидва об’єкти привертали увагу. Але бані церкви потребували довгого та вірного рисунка, а часу залишалось обмаль. Ми вирішили зобразити капличку. Мені дуже сподобався колір іржавого заліза даху. Він та невеличка главка з хрестом були вкриті іржею та під промінням низького сонця здавалися буро-червоними. Великі тіні підкреслювали обриси даху та всієї каплиці. Перш за все я зробив тіні на стінах, поки вони не змінились. Коли ми скінчили писати, останні промені сонця ще грали на блискучій кулі під хрестом (іл. 4, 5).

…Іншим разом до нас у поході до Лаври приєднався Толя. Ми вийшли на те саме місце... Спочатку мій етюд йшов непогано: добре вийшла дорога, дві вантажівки на ній, відношення води до дороги було “вгадано”, але все зіпсувало велике дерево та трава довкола нього. Схематично, за побудовою рисунка можна було зрозуміти, що етюд писався майже “з висоти пташиного лету”, але взяті тони та відношення дороги до гори суперечили цьому і не давали належного враження. Закінчивши писати, я одразу ж відрізав дерево і залишив тільки дорогу та частину води (іл. 6-7)».

Також Д. В. Малаков поділився з читачами «Лаврського альманаху» власним спогадом про відвідання Лаври з братом влітку того ж 1946 р. Тоі вони відвідали корпус друкарні: «Чарівні краєвиди проглядали крізь порожні вікна й двері неіснуючого балкона. Точніше, балкон був лише у вигляді чавунних кронштейнів та огородження, а підлоги майже не було. Вона збереглася тільки в кутку праворуч – кілька грубезних дощечок. На мій великий подив, мало не жах, брат, тримаючись за поруччя, переступив на ті дощечки, вмостився там з етюдником і з того місця малював аквареллю Палатну Мазепину вежу. Але щось йому не сподобалось, і цей етюд було зроблено потім з землі (іл. 8-11).

Наступного тижня у проєкті «На згадку про Києво-Печерську лавру» ми продовжимо публікувати акварелі Г. В. Малакова.

Підписи до ілюстрацій:

01. Г. Малаков. Панорама Дніпра з оглядового майданчика. Акварель. 1946. Праворуч – фрагмент підірваного муру

02. Панорама на Дніпро і лівий берег. Травень 2021

03. Г. Малаков. Біля Дальніх печер. Акварель. 1946

04. Г. Малаков. Над Дальніми печерами. Акварель. 1946

05. Вид на дальньопечерні споруди зі сходу. 1990-ті рр. Ліворуч позначено приблизне місце, звідки Г. Малаков писав свої етюди; ближче до центру – Аннозачатіївська церква (іл. 3), у куті праворуч – церква Св. Андрія Первозванного (іл. 4)

06. Г. Малаков. Набережне шосе. Акварель. Квітень 1946

07. Спуск від колодязів Прпп. Антонія і Феодосія на Набережне шосе. Травень 2021

08. Г. Малаков. У колишній друкарні Лаври. Картон, олія. 1946

09. Вид на балкон з корпусу друкарні. Травень 2021

10. Г. Малаков. Палатна (Мазепина) башта. Акварель. 1946

11. Онуфріївська (Палатна) башта. Травень 2021

12. Г. Малаков. Велика дзвіниця з півдня. Картон, олія. 1946

13. Велика лаврська дзвіниця. 2007