Дослідження у східній секції келій Соборних ієромонахів (корп. № 4) розпочалися під час ремонтних робіт 2012 р., коли в одному з його приміщень розвідковим шурфом була виявлена ділянка цегляної вимостки, зробленої з уламків давньоруської плінфи, каменю та сланцю. Під вимосткою зафіксовано та частково досліджено рештки ґрунтової конструкції споруди господарського призначення з поодинокими знахідками пічної кахлі XV ст.

Значно вагомішими виявилися результати досліджень наступного, 2013 р. року, коли під автентичними фундаментами корпусу, синхронними його стіновому муруванню, несподівано було виявлено більш ранні й більш потужні підмурки, ретельно складені з уламків цегли та бутового каменю на вапняному розчині. Конструктивною особливістю нововиявлених фундаментів є суцільна кам’яна викладка, зроблена на рівні підошви підмурків з великих брил пісковику. Отже, з’ясувалося, що фундаменти східної секції корп. № 4 мають немовби подвійну структуру, а їх загальна потужність сягає майже 2 м. Ані за цією ознакою, ані за технікою виконання зазначені фундаменти не мають прямих аналогів серед будівель Верхньої території лаври.

Наведені конструктивні характеристики виявлених фундаментів дозволяють вважати, що це рештки однієї з перших на території Лаври мурованих споруд післямонгольського часу. Не виключено, що саме цю споруду зображено на першому мальованому плані Києва А. Кальнофойського 1638 р. під № 12 у вигляді двоповерхової будівлі з двосхилим дахом, яка розташовувалася приблизно на тому ж місці, де зараз знаходиться східне крило корпусу № 4.

На цьому, як виявилося у 2014 р., джерельний потенціал східної секції корп. № 4 не вичерпався. Зокрема, під час розчищення приміщення від сучасних нашарувань виявилося, що майже по всій його площі на глибині 0,4 м фіксується цегляна вимостка, викладена давньою цеглою з фрагментами давньоруської плінфи, уламками овруцького сланцю та пісковику. Візуально простежується, що ця вимостка не є однорідною і на різних ділянках має дещо інакший вигляд. Центральна частина цього мощення виділена прямокутником дерев’яних плах і вирізняється від суміжних ділянок вимостки. Можна припустити, що це рештки житлової (чи культової) будівлі, час спорудження якої ще потребує окремого аналізу. Наразі, очевидно, що ані планіграфічно, ані стратиграфічно зазначена вимостка не узгоджується з розпланувальною схемою нововиявлених фундаментів XVII ст., як і сучасної східної частини корпусу взагалі.

Окремо варто зазначити присутність у складі вимостки фрагментованого вапнякового надгробку з рештками різьбленого орнаменту по внутрішньому контуру плити. Для Києво-Печерської лаври це унікальна знахідка. Досі надмогильні плити такого ґатунку були відомі лише в межах Московської держави, де найраніші з них датуються рубежем XIV–XV ст. Знайдений тип надгробку був поширений у 40-х – 70-х рр. XVI ст. Цей надгробок походить, очевидно, із розташованого поруч Успенського собору і свого часу міг належати похованню одного з чисельних «московитів» місцевого походження.

Цікавим елементом пам’ятки є невелика, квадратна в плані споруда локалізована у східній частині розкопу безпосередньо на описаній цегляній вимостці. За стратиграфічним розташуванням та характером будівельних матеріалів, можна припустити, що це могла бути основа тимчасового вівтаря, спорудженого під час капітального ремонту Успенського собору після нищівної пожежі 1718 р.

Археологічна колекція, зібрана в процесі вивчення вимостки, нечисленна і складається переважно з поодиноких різночасових знахідок. Всі три монетні знахідки з району вимостки – драйпелькер Георга Вільгельма (1624 р.), солід Крістіни Августи (1638–1654 рр.) та «боратинка» Яна II Казимира (1649–1668 рр.) – мають ознаки зношеності, і їхнє потрапляння до культурного шару може бути датоване часом від середини до кінця XVII ст. включно.

Головне завдання робіт поточного, 2015 р., полягало у тому, щоб доповнити отриману попередніми дослідженнями технічну характеристику первинних фундаментів корпусу визначенням їх просторової конфігурації. З цією метою у північно-східній частині корпусу, поза межами цегляної вимостки, було поставлено два додаткові шурфи розмірами 2,0 × 2,0 м. Завдяки цьому вдалося з’ясувати, що тут, як і в попередніх випадках, фундаменти корпусу також мають подвійну структуру, коли під автентичними підмурками сучасної будівлі розташовується фундаментний блок ранішої споруди. Таким чином, завдяки роботам 2015 р. вдалося остаточно довести, що планувальна структура сучасного об’єму східної секції корпусу № 4 практично повністю повторює планувальну структуру попередньої мурованої споруди XVII ст.

Надзвичайно цікавим виявився й археологічний матеріал досліджень 2015 р. Насамперед, у культурному шарі шурфів були зафіксовані безсумнівні ознаки наявності декількох технологічних процесів, зокрема чинбарного (обробка шкіри) та, можливо, склоробного виробництв. Переважну частину археологічних знахідок складають уламки полив’яної коробчастої кахлі XVI – початку XVII ст., значна частина яких прикрашена зооморфними зображеннями, що, очевидно, мають певний міфологічний зміст. Вироби такого ґатунку досі були відсутні у колекції лаврських кахель, декорованих зазвичай різними варіантами рослинно-геометричного орнаменту. Крім того, тут знайдено дві дрібні монети XVII ст., уламки віконного (у т. ч. давньоруського) скла та гутних виробів XVII–XVIII ст. Унікальною знахідкою, вперше зафіксованою на території Лаври, є уламок кам’яної ливарної форми, поки що нез’ясованого призначення.

Нововиявлена архітектурна пам’ятка є надзвичайно важливою для розуміння процесу формування архітектурного ансамблю Верхньої території лаври. Безсумнівно, зазначений об’єкт заслуговує виняткової наукової та реставраційної уваги, зокрема розробки низки заходів щодо збереження (консервації) та музеєфікації пам’ятки з метою повноцінного включення її у музейно-експозиційний простір Києво-Печерського заповідника.