У XVIII ст. Київська митрополія не лише зазнавала уніфікації чи стандартизації, а й впливала на розвиток синодальної Церкви. Так, наприклад, окремі органи єпархіального управління стали зразком для тотального реформування єпархіальної системи управління.

Єпархії Київської митрополії очолювали архієреї в сані митрополита, архієпископа чи єпископів, але їхня влада не була одноосібною. Так, у Київській, Чернігівській, Переяславсько-Бориспільській єпархіях функціонували духовні консисторії – вищі органи єпархіального управління, головне завдання яких полягало в допомозі архієрею в управлінні єпархією.

Поява духовної консисторії в системі єпархіального управління Київської митрополії фіксується наприкінці 1634 або на початку 1635 р. і пов’язана з реформаторською діяльністю Петра Могили. У XVIII ст. духовна консисторія стала колегіальною дорадчою інституцією при архієреї. В структурі духовної консисторії виділялося “присутствіє”, зібрання всіх членів, і канцелярське відділення. “Присутствіє” було головною складовою духовної консисторії, саме тут обговорювали та ухвалювали рішення. У духовній консисторії засідали представники чорного духовенства. Консистористами, як правило, призначались настоятелі київських чоловічих монастирів: Пустинно-Миколаївського, Михайлівського Золотоверхого, Братського Богоявленського, Михайлівського Видубицького, Софійського кафедрального, Кирилівського Свято-Троїцького та Петропавлівського.

Пріоритетним в діяльності духовної консисторії був управлінський аспект. Також їй належали судові повноваження, утім їх сегмент поступово зменшувався. Духовна консисторія все більше еволюціонувала від судової установи до органу управління єпархією, який насамперед мав вирішувати адміністративні питання, представляти виконавчу владу, приводити у дію весь механізм єпархіального управління, підтримуючи широку переписку з підпорядкованими установами.

Відповідно до принципів реформування, задекларованих Духовним регламентом, духовна консисторія мала б функціонувати як жорстко регламентована інституція, керуючись тими ж приписами, що і державні установи, а саме: шестиденний робочий тиждень, чітко визначені часи початку і закінчення засідань, терміни і періоди відпустки для її членів. На практиці “присутствіє” працювало за графіком, який суттєво розходився з прописаною юридичною нормою. У поведінці консистористів спостерігається супротив регламентації, закріпленим за ними обов’язкам, незадоволення накинутою на церковне управління загальнодержавною чиновницькою моделлю, спрямованою на формалізацію Церкви, стандартизацію церковного і релігійного життя. Члени духовної консисторії вкрай негативно сприймали зміну традиційної моделі релігійного життя на управління з центру. Ця принципова незгода відбивалася в невиконанні консистористами законодавчих приписів і намаганнях зберегти встановлені норми поведінки.

Від 1720‑х рр. духовні консисторії, за зразком Київської митрополії, засновуються в інших єпархіях імперії. Перша духовна консисторія зафіксована у Новгороді 1725 р. До 1730 р. відкрили ще кілька – в Астрахані, Вологді, Нижньому Новгороді, Пскові, Тамбові. У 1731 р. згадуються Суздальська і Тобольська консисторії. В Казанській єпархії консисторія замінила прикази на початку 1739 р., у Ростовській єпархії консисторську систему управління ввели в першій половині 1740-х рр. Впродовж XVIII ст. духовна консисторія стає обов’язковим вищим органом управління у всіх єпархіях російської імперії. 1841 р. прийнято окремий “Статут духовних консисторій”.

Оксана Прокоп’юк

1. Софія Київська. Сучасне фото. До 1786 р. на території Софійського кафедрального монастиря знаходилися вищі органи єпархіального управління Київської митрополії
2. Києво-Печерська лавра. Сучасне фото. У 1786 р. до Києво-Печерської лаври перенесено резиденцію київських митрополитів