Лабіринтами історії

Дорогі друзі! Пропонуємо вашій увазі цикл сюжетів, у яких висвітлюватимуться проблемні вузли історії Церкви. Йтиметься про події, процеси та явища, які мали вплив на формування імперського мислення, водночас засвідчували відмінності й особливості християнства на українських землях. Тримаймо «історичний фронт»! Знати історію важливо, щоб розуміти витоки російської агресії та аргументовано спростовувати ворожі претензій на духовне і фізичне панування. Розпочнемо цикл розповіддю про події 1685–1686 років, які є важливими як для історії Київської митрополії, так і Вселенського Православ’я…

Як відомо, у травні 1686 р. Київська митрополія була вимушена вийти з-під омофору Константинопольського патріарха і перейти під юрисдикцію Москви. За рік до того, у липні 1685 р., на київську кафедру був обраний ставленик лівобережного гетьмана Івана Самойловича, колишній луцький і острозький єпископ Гедеон (Святополк-Четвертинський). Чернігівський архієпископ Лазар (Баранович), тодішній місцеблюститель Київської митрополичої кафедри, не з’явився на елекційний собор, більше того, він не відправив жодного представника від своєї єпархії. Не прибули й делегати від єпархій, які залишилися на території Речі Посполитої. У Софії Київській засідало виключно київське духовенство і представники гетьмана. Під час робочих засідань стало очевидним, що настоятелі київських монастирів не підтримують намагання гетьмана змінити константинопольську юрисдикцію на московську. Вже після собору гетьману Івану Самойловичу був відправлений лист-протест від імені печерського архімандрита Варлаама (Ясинського), архімандритів, ігуменів, протопопів та всього духовенства Київської митрополії, в якому наголошувалося на негативних наслідках відторгнення митрополії від Константинополя. Проте, порушуючи церковні закони, Гедеон (Святополк-Четвертинський) звернувся за підтвердженням свого обрання не до Константинопольського, а до Московського патріарха. У 1686 р. до Константинополя вирушило посольство від московських царів та гетьмана Івана Самойловича, яке домоглося від патріарха Діонісія IV грамоти про визнання за Московським патріархом права висвячувати київських митрополитів.

Константинопольський патріархат погодився на поставлення київських митрополитів у Москві, але не відмовився від своєї канонічної юрисдикції над Київською митрополією, лише визнав Московського патріарха представником або намісником Вселенського патріарха в Київській митрополії, яка тимчасово передавалась під юрисдикцію Москви. За київськими митрополитами зберігався титул екзархів Константинопольського патріарха.

Також Київська митрополія і надалі повинна була зберігати свої давні права і привілеї, а саме: 1) право вибору митрополита вільними голосами (патріарх мав лише благословляти обраного митрополита); 2) незалежну систему церковного суду (рішення митрополита не могло бути опротестоване в патріаршому суді); 3) митрополит зберігав юрисдикцію над всіма єпископами, ігуменами і монастирями в межах Київської митрополії; 4) незалежну систему освіти і книгодрукування; 5) богослужбові й інші особливості церковного життя; 6) право на земельні володіння всіх православних ієрархів в межах митрополії; 7) київський митрополит не був зобов’язаний з’являтися в Москву для святкових богослужінь; 8) він мав право носити митру з хрестом, дві панагії і білий клобук, а також мав право предношення хреста. За честю київський митрополит мав зайняти перше місце після Московського патріарха. В справах, що стосувалися православних єпархій Речі Посполитої, йому належало радитися з гетьманом.

На перший погляд, це перепідпорядкування не мало суттєво вплинути на життя Київської кафедри, адже були підтверджені всі її права і привілеї. Реально ж, 1686 рік поклав початок трансформаційним процесам, які призвели до ліквідації давніх прав Київської митрополії й мали уніфікувати її до зразка інших єпархій Російської імперії. Впродовж наступного, XVIII ст., Київська митрополія з перемінним успіхом намагалася зберігати свої особливості і протистояти уніфікаційним процесам. Про все це детальніше йтиметься у наступних дописах.

Оксана Прокопюк

 

Підписи до ілюстрацій:

1. Портрет київського митрополита Гедеона (Святополка-Четвертинського) з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

2. Портрет чернігівського архієпископа Лазаря (Барановича) з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

3. Портрет печерського архімандрита Варлаама (Ясинського) з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

YouTube icon
Facebook icon