Чому Південну вежу Києво-Печерської лаври називають «Годинниковою»

Вважають, що фортечну вежу південної ділянки оборонних мурів Верхньої лаври було зведено на рубежі XVII–XVIII ст., але докладних свідчень про неї до середини XVIII ст. не виявлено (іл. 1). Відомі нам її зображення датовані 1780 і 1783 рр. (іл. 2). Вони в цілому відповідають збереженій конструкції. Порівняно невелика споруда для спостереження і ведення вогню мала на другому ярусі бійниці – по одній на кожній з восьми граней, вхід – з північного боку. Первісно покриття було ґонтове, згодом його замінено на бляшане. У другій половині XVIII ст., у зв’язку з розбудовою Печерської цитаделі, вежа втратила фортифікаційне значення і поступово перетворилася на господарську будівлю.

У 1760 р. «на новопокрытую при упокоевом винограде вежу» мешканець Печерського містечка Павло встановив годинник. За деякими монастирськими документами майстер йменується Дзигармістром (за родом діяльності, від пол. «zegarmistrz» – годинникар), інші свідчать про його походження з майстрової родини лаврських підданих – Чернявських. Саме Павло Чернявський у 1744 р. сконструював перший годинниковий механізм для 4-го ярусу Великої лаврської дзвіниці. За архівними документами відомо, що 1771 р. життя майстра забрала епідемія чуми.

Отже, «Годинниковою» вежу почали йменувати не раніше 1760 р. На плані 1780 р. вона підписана як «Часовня, в коей бьют полуденные часы» (поруч Велика дзвіниця, «в коей бьют суточные часы») (іл. 3).

У 1816 р. «годинниковий дзвін» з Південної вежі було перенесено у Велику лаврську дзвіницю. Це був т.зв. «Мазепин дзвін» – найстаріший зі збережених донині у Києві. 1683 р. його подарував Вознесенському жіночому монастирю, що був розташований навпроти Лаври, гетьман Іван Мазепа (іл. 4-5). Історія трагічного руйнування цієї обителі виходить за межі нашої сьогоднішньої теми. Додамо лише, що рік, позначений на дзвоні, є роком першої документальної згадки матері гетьмана як ігумені Вознесенської обителі, черниці Марії Магдалени. Після пожежі 1718 р. дзвони жіночого монастиря перенесли у Лавру, але не всі. Землі й споруди Вознесенського монастиря тоді вже були відчужені за наказом Петра І на користь Військового відомства. Втім, Вознесенська церква функціонувала з 1711 р. як парафіяльна гарнізонна (розібрана наприкінці XVIII ст.), та й решта монастирських споруд простояли чималий час, доки будувався Арсенал. То ж точна дата вилучення «Мазепиного дзвона» і перенесення його в Південну вежу наразі невідома. Припустимо, що сталося це 1760 р.

Як би там не було, вже здійснені дослідження обумовили невипадковість вибору Південної вежі для побудови однієї з перших експозицій на честь гетьмана Івана Мазепи на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» і загострили увагу до барокового символізму події (іл. 6).

Ольга Крайня, Костянтин Крайній

Підписи до ілюстрацій:
1. Південна (Годинникова) вежа Києво-Печерської лаври. Сучасний вигляд
2. Південна вежа: А – вигляд з півдня на плані 1780 р., Б – вигляд зі сходу на плані 1783 р.
3. Фрагмент плану Києво-Печерського монастиря 1780 р. із зображенням Південної вежі, Великої лаврської дзвіниці й Успенського собору
4. Фрагмент плану Києва 1713–1715 рр. із зображенням будівель Вознесенської обителі
5. «Мазепин дзвін» на дзвіниці Ближніх печер. Сучасне фото
6. Відкриття виставки «Милостивий патрон святої обителі – гетьман Іван Мазепа» у Південній (Годинниковій) вежі. 18 травня 2018 р.