Продовжуємо публікацію діаруша святителя Димитрія

1677 рік

Червня 31 виїхав із Чернігова в Новодвір на поклоніння святому образу Пресвятої Богородиці чудотворному [1].

Серпня 13 приїхали з паном Бучинським до Новодвору увечері, і поклонилися чудотворному образу ще в старій церкві, а 14 числа, на предпразнество Успіння, преосвященний [Феодосій] Василевич, єпископ Білоруський [2], із кліром і немалою кількістю священиків, перед Літургією здійснив перенесення чудотворного Пресвятої Богородиці образа зі старої церкви до нової [3]. Того ж дня рано поспішив на це перенесення його пречесність отець [Климент] Тризна, старший Віленський [4]. Того ж дня, перед хресним ходом, представлений був я єпископу у вівтарі. У названому ході йшов поряд із Хоментовським – єпископським проповідником. Коли хресний хід увійшов до церкви, й чудотворний Пресвятої Богородиці образ поставлений був на місці; тоді отець Хоментовський сказав проповідь на такі слова: «Воставши Маріамъ, иде въ горняя со тщаніемъ, и вниде въ домъ». По закінченні проповіді сам єпископ здійснював Літургію.

Серпня 15, на саме свято Успіння Богородиці, той же єпископ здійснював Літургію; і після Літургії говорено було проповідь отцем Паскевичем, мінським проповідником, котрий на тій же Літургії висвячений на ієромонаха. В обидва ці дні єпископ влаштовував учти багаті для усього духовенства, де і я був.

Серпня 16, отець Никодим, ігумен Целерський, оглашав у церкві після обідні чудеса Пресвятої Діви, що сталися під час ходу.

Із Новодвора поїхав я до Вільни з отцем Климентом Тризною, старшим Віленським.

Бувши у Вільні, говорив дві проповіді, одну в неділю вісімнадцяту по П’ятидесятниці, а другу – в неділю двадцять третю.

Перед Філіповим заговінням преосвященний єпископ Білоруський приїхав до Вільни; звідки з його преосвященством поїхав я 24 листопада до Слуцька.

Грудня 6 замешкав у Слуцькому братстві.

Грудня 28 отець старший Мокрієвич привіз до мене листи з Чернігова, як від тамтешнього пана полковника, заявляючи іменем ясновельможного гетьмана, аби я до них повернувся, так і від Київського Михайлівського монастиря преподобнішого отця ігумена Дзика.

Примітки

1. Йдеться про Новодвірський монастир на р. Рать (нині с. Яревище (Раєвище) на Волині), вірогідно заснований у кінці XIII ст. свт. Петром, майбутнім київським митрополитом, в ур. «Новий дворець». На початку XV ст. цей монастир перейшов до рук католиків, але потім знову став православним. Пізніше його захопили уніати. В монастирі здавна була чудотворна ікона Богородиці, яку, згідно з легендою, було писано самим свт. Петром. Пізніше, в часи уніатської загрози, її перенесено ієромонахом Іаковом до Чернігівського Єлецького монастиря. Під час заснування Сурозького монастиря на Чернігівщині преосвященний Антоній Стаховський віддав ікону засновнику монастиря Симеону. Вона містилася в соборній церкві. Пізніше образ був у Спасо-Преображенському Новгород-Сіверському монастирі. Коли за хрущовских гонінь монастир закрили, ікона зберігалася у різних осіб у Ніжині, але після чудотворінь її було передано Генадієм Б. до місцевої Хрестовоздвиженської церкви (http://orthodox.cn.ua/2013/12/13/ novodvorska-ikona-presvyatoji-bogorodici/). Чудотворні списки цього образа відомі також в Успенському жіночому монастирі на Чернігівщині та в Київському Золотоверхо-Михайлівському монастирях.

2. Феодосій Василевич був архімандритом Слуцького монастиря і таким же палким супротивником церковного єднання з Москвою, як і свт. Димитрій. В його монастирі, зокрема, свого часу переважно жив київський митрополит Діонісій Балабан. 1669 р. Василевича було висвячено на єпископа Білоруського київським митрополитом Йосифом Тукальським, але він зберіг і сан слуцького архімандрита. Уславився як добрий пастир та активний борець із уніатами, у яких у міру сил відвойовував православні храми.

3. Згідно із абсолютною більшістю джерел, наведений свт. Димитрієм опис перенесення ікони зі старої церкви до нової відбувся не в Новодворі, а в Сурозькому монастирі.

4. Тобто ігумен братського Святодухівського православного монастиря та ректор школи, що в ньому розташовувалася, Климент Тризна обіймав цю посаду з 1677 по 1685 рр., а по смерті Феодосія у 1679 р., став могильовським єпископом.

Підписи до ілюстрацій:

1. Новодворська ікона Пресвятої Богородиці

2. Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир

3. Трапезна Петропавлівська церква Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря