Будинок, що присвячено С. Ковніру (корпус № 12)

Ім’я талановитого кам’яних справ майстра ХVIII ст. Степана Ковніра вшановане, зокрема, в назві одного з будинків, що оточують Соборну площу Києво-Печерської лаври. У ньому колись містилися пекарня, книжкова крамниця і келії. Тепер тут розташовано Музей історичних коштовностей України.

Зведення цього корпусу не можна позначити однією датою. Як і багато інших лаврських споруд, він складається з різночасових частин: мурованої пекарської зали другої половини ХVII ст. (інтер’єр див. на гравюрі Києво-Печерського патерика 1702 р. (іл. 1); найдавнішу частину зі сходу розібрано на початку ХХ ст. у зв’язку з новим проєктом); північної прибудови часів гетьманування Івана Мазепи (двокамерної келії); до неї примикає споруджена у 20-х рр. ХVIIІ ст. книжкова крамниця. У другій половині ХVIIІ ст. споруді надано архітектурної цілісності та декоровано у гармонійній єдності з оздобленням Успенського собору того ж часу (іл. 2). Саме тоді до будівельно-оздоблювальних робіт багатофункціонального корпусу долучився, разом з іншими майстрами, С. Ковнір. Помилково вважали, що це могло статися раніше, у 1721–1727 рр., але дослідник В. Шиденко на архівному матеріалі переконливо довів, що С. Ковнір оселився в Печерському містечку близько 1740 р. Перевірка інформації за джерелами дозволяє стверджувати, що самостійним проєктуванням будівель він не займався, адже був неписьменним. У 1910–1920-х рр. Ф. Ернст у пошуках нових імен київських архітекторів почав збирати доводи, щоб зарахувати в «архітектори-самородки» С. Ковніра, котрого згадував як будівничого-міщанина В. Аскоченський (1856) і як лаврського підданого – П. Троцький (1865). У 1930 р. вийшов путівник «Київ» під редакцією Ф. Ернста, де об’єднані одним дахом книжкову крамницю і хлібопекарню вперше було позначено як «так званий Ковнірівський корпус», а світлину із зображенням дзвіниці на Дальніх печерах Лаври підписано – «Архітект-кріпак Стефан Ковнір…». Звичайно, будівельника, котрий досяг визнання як майстер кам’яних справ, долучали до найскладніших робіт у Лаврі – зведення Великої дзвіниці, укріплення печерних схилів та ін. Для роботи йому надавали абриси (плани споруд). Коли ж хтось бажав найняти майстра й звертався до адміністрації монастиря, то отримував відповідь: треба домовлятися безпосередньо з ним, бо «по малороссийским вольностям не крепостной, но свободный человек» (з архівної справи, що зберігається в ЦДІАК України). У лаврське підданство С. Ковнір записався за власним бажанням, щоб «прописатись» на монастирській землі Печерського містечка, де вже мешкали й працювали на будівництві його родичі. Так він отримав гарантію стабільного прибутку і вигідних замовлень. Втім, С. Ковнір мав право вільного пересування й інші свободи за українськими реаліями того часу. 1783 р. майстер навіть вказував, що батько його був польським шляхтичем. Його син підписувався прізвищем Кришталевський. Отже, «Ковнір» цілком могло бути прізвиськом за родом занять. Близько 20-ти років він був ктитором (старостою) церкви Спаса на Берестові, коли ж постарів і «в миру не вигідно» стало йому жити (за власним виразом майстра), то попросився в послушники Троїцького больницького монастиря, сподіваючись швидко отримати чернецький постриг, бо, як сам підкреслював, багато потрудився для Лаври.

Отже, біографію С. Ковніра варто сьогодні розглядати у контексті реалій Гетьманщини ХVIII ст., а її висвітлення в історичних працях – з урахуванням політичної ситуації, коли їх укладали. Так, один із найвідоміших дослідників творчості С. Ковніра – Б. Крицький захищав своє дисертаційне дослідження «Народные мастера архитектуры ХVIII века на Украине. Степан Ковнир. Архитектурно-строительная деятельность» в останні роки правління Й. Сталіна, коли єдиним можливим для радянської історіографії був соціально-класовий підхід. Втім, робота містить чудовий матеріал щодо аналізу архітектури, багато креслень, світлин. Щодо корпусу № 12, авторство С. Ковніра Б. Крицький доводив методом аналогії його декоративного оформлення з іншими пам’ятками, у зведенні яких брав участь майстер.

Корпус № 12 зазнав перебудов у ХІХ і ХХ ст. Окрім пошкоджень споруди під час вибуху Успенського собору 1941 р., значні руйнування їй завдав варварський демонтаж даху 1942–1943 рр. Сучасний вигляд будинок набув під час реставрації 1958–1963 рр. (архітектори М. Говденко і Є. Пламеницька).

Ольга Крайня

Підписи до ілюстрацій

01. Інтер’єр лаврської пекарні ХVII ст. Гравюра Л. Тарасевича з Києво-Печерського патерика 1702 р.

02. Фрагмент обмірних креслень церков та пам’яток цивільної архітектури на верхній території Києво-Печерського монастиря. Архітектор А. Меленський. 1818 р. (КПЛ-ПЛ-564)

03. Корпус № 12. Сучасний вигляд (липень 2021 р., фото автора)