29 вересня 2021 р. Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» відзначає 95-ту річницю визнання Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і створення «Всеукраїнського музейного городка».

А що ж було до Заповідника на території Лаври? Часто відвідувачі приходять до нас переконані, що музей знищив монастир, який існував тут з 11 століття. Але це лише міф! Бо саме створення і функціонування музейних інституцій та самовіддана робота музейників на теренах обителі протягом першої третини ХХ ст. сприяли збереженню мистецьких, історичних й архітектурних пам’яток і святинь. Що ж відбувалося у Лаврі у буремні 20–30-ті рр. ХХ ст.? Давайте пригадаємо...

У січні 1919 р. все майно релігійних та церковних товариств проголосили надбанням народу (а керували народом тоді більшовицькі комісари – особи часто не обтяжені моральними і духовними цінностями). Лаврське майно націоналізували. Ченцям дозволили часткового користування їхніми колишніми володіннями, але цінності обителі системно вилучали і реквізували (викрадали і привласнювали). Радянська влада намагалась «зберегти лице», тому до роботи з охорони пам’яток залучили професійних музейних фахівців (пізніше більшість з них репресовано й знищено тоталітарним режимом більшовиків). Саме ж становлення радянської влади в Києві та в усій Україні супроводжувалось безжалісним руйнуванням пам’яток, вилученням цінностей з ризниць храмів і монастирів, знищенням духівництва.

У серпні 1920 р. Губревком передав все майно Лаври в підпорядкування Губсоцзабезу для створення «Інвалідного містечка». Частину корпусів зайняв завод «Червоний арсенал» під квартири. Відтак на території монастиря розмістились приватні помешкання, різні установи, дитячий притулок, ясла, пекарня, архів, квартирували військові. Але основну загрозу для архітектурного ансамблю, матеріальних і духовних цінностей Лаври становило «Інвалідне містечко». Для особистого користування «інваліди соцзабезу» забрали чимало лаврського майна, а що використати не могли, те продавали.

Охороною пам’яток у цей час займались такі самовіддані професіонали-музейники, зокрема Федір Ернст, Микола Біляшівський, Микола Макаренко, Григорій Красицький. На початку 1922 р. на території Києво-Печерської лаври створили Музей культів та побуту, керівником якого невдовзі став Федір Шміт, а хранителем – Федір Морозов. Основою колекції новоутвореної інституції стали не лише мистецькі й історичні цінності Києво-Печерської лаври, але й націоналізовані пам’ятки з понад 30 монастирів та церков, експонати Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, музею Київського університету, Ніжинського ліцею.

1923 р. музей відкрили для відвідувачів – спочатку лише у неділю. Колекція привертала увагу як киян, так і іноземних туристів. Для них почали проводити екскурсії. 1924 р. при Лаврському музеї створили реставраційні майстерні – перші в Україні.

З квітня 1924 р. директором Музею культів та побуту призначили музейника, археолога, дослідника пам’яток художньої металопластики Петра Курінного. Штат музею дещо розширився; у другій половині 1920-х рр. тут працювали Василь Ляскоронський, Кость Мощенко, Іполит Моргілевський, Марія Новицька, Павло Попов, Олександр Якубський, Валентин Шугаєвський та інші. Дослідники зберігали, вивчали й популяризували пам’ятки музейної колекції.

У вересні 1926 р. на базі Музею культів та побуту на теренах Києво-Печерської лаври створено історико-культурний державний заповідник “Всеукраїнський музейний городок». Проте Постанова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УСРР не вирішувала усіх пам’яткоохоронних проблем, однак стала потенційним гарантом їх майбутніх розв’язань. До складу Музейного городка увійшли відділи Музею культів та побуту: шиття й тканини, металу й каменю, письма та друку, станкового малярства, історії Лаври, порівняльної історії релігії (або ж відділ культів), нумізматики. Пізніше – Музей староукраїнської будівельної техніки (або ж Музей архітектури), Музей України (Збірка П. Потоцького), реставраційна майстерня, храми, фортечні мури, дзвіниці, архіви, бібліотеки тощо.

Сьогодні співробітники Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, згадуючи ті буремні часи, продовжуємо справу тих, хто створював, розбудовував музей, і пропонуємо вам переглянути світлини тих часів і порівняти їх із сьогоденням.

Катерина Воєвудська

Світлини 1920–1930-х рр. надані співробітникам науково-дослідного відділу історії та археології

Підписи до ілюстрацій
Іл. 1. Велика Печерська церква. Над центральним входом гасло «Ченці – криваві вороги трудящих». Кінець 1920 – початок 1930-х рр. (З колекції Наукового архіву Інституту археології НАН України)
Іл. 2. Група іноземних відвідувачів Всеукраїнського музейного городка на оглядовому майданчику біля корпусу № 30 Києво-Печерської лаври. 1932 р. (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
Іл. 3. Вид на корпуси № 19, 20, 21, церкву Всіх Святих Києво-Печерської лаври. Кінець 1920 – початок 1930-х рр. (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
Іл. 4. Трапезна палата з церквою Преподобних Антонія і Феодосія. Аудиторія музейного городка. 1930-ті рр. (З колекції Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного)
Іл. 5. Екстер’єр Музею діячів науки та мистецтва Всеукраїнської академії наук у корпусі № 24 Києво-Печерської лаври на території Всеукраїнського музейного городка. Початок 1930 х рр. (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
Іл. 6. Бічний вхід до Всеукраїнського музейного городка. Ліворуч вдалечині пороховий льох та Малярна вежа, праворуч – північний фасад Всіхсвятської церкви Києво-Печерської лаври (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
Іл. 7. Екстер’єр (північний фасад) церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці у Києво-Печерській лаврі. Перша третина ХХ ст. (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
Іл. 8. Трапезна палата та Велика Печерська церква з боку Великої лаврської дзвіниці (З колекції Наукового архіву Інституту археології НАН України)
Іл. 9. Відвідувачі Всеукраїнського музейного городка біля відділу культів (корпус № 7 (Економічний) Києво-Печерської лаври). Друга половина 1920-х рр. (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
Іл. 10. Корпус № 3 Києво-Печерської лаври. Кінець 1920 – початок 1930-х рр. (З колекції Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського)
Іл. 11. Північний фасад Всіхсвятської церкви Києво-Печерської лаври. Праворуч вхід до «Майстерень» Всеукраїнських професійних курсів інвалідів. 1920-ті – початок 1930-х рр. (З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)