28 серпня християни східного обряду відзначають дванадесяте свято Успіння Богородиці, яке є храмовим для Києво-Печерського монастиря. Це свято на лаврських теренах називають «другий Великдень». Із урочистої нагоди пропонуємо до вашої уваги низку публікацій, присвячених найшанованішій лаврській святині – іконі Успіння Пресвятої Богородиці. Публікація кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Заповідника Мар’яни Нікітенко висвітлює питання історії та походження даного образа.

«Києво-Печерське Успіння» – чудотворний образ Божої Матері, що його, як традиційно вважають, у ХІ ст. було передано з Константинополя у Києво-Печерський монастир як «намісну», тобто головну ікону Великої Печерської церкви – Успенського собору. Існують свідчення про можливість пошанування «Києво-Печерського Успіння» ще за домонгольських часів, проте вони є нечисленними і непевними та належать до ХV–ХVІ ст.  Цей образ шанували серед святинь не тільки України, а й Росії, починаючи лише з  ХVІІ ст., а особливо знаменитою ця ікона стала протягом наступних століть.

Раніше вважали, що перша згадка про Києво-Печерську ікону «Успіння» міститься у книзі Іоанникія Галятовського «Ключ розуміння» 1660 року. Проте останнім часом вчені звернули увагу на цінне свідчення «Тератургіми» 1638 року, яке через відсутність до недавнього часу повного перекладу твору з польської, не брали до уваги. Лаврський чернець, автор твору  Афанасій Кальнофойській писав про давнє походження ікони «Успіння» та її розміщення над Царськими вратами Великої Печерської церкви.

Ікону «Успіння»  зберігали у Києво-Печерській лаврі ще в ХІХ ст., її  вважають зниклою під час Другої світової війни. Чудотворний образ «Києво-Печерське Успіння» було описано київським митрополитом Євгенієм Болоховітіновим у 1825 році. Тоді думали, що це була ікона «грецького письма на кипарисовій дошці, горизонтального формату, розміром 9 на 6 з половиною вершків» (близько 29×40 см, що відповідає розмірам списків цього чудотворного образа, які збереглися до наших днів). Оскільки до сьогодні не дійшло ані саме древнє «Успіння», ані писемні джерела про його існування у ХІ ст., а ті списки, що існують нині, відносять  лише  до ХVІІ ст. та більш пізніх часів, то дослідники порушили питання про те, чи правомірно бачити у цих репліках відображення давньої пам’ятки. Проаналізувавши іконографічні особливості списків, вони знайшли в них повторення схеми візантійських «Успінь» ХІ–ХII ст.

А втім, за нюансами іконографії, де особливим чином виділено фігуру апостола Андрія, «Києво-Печерське Успіння» є реплікою візантійських пам’яток ХІ ст. Так, у чотирьох розкішних літургійних візантійських Євангеліях Апракос ХІ–ХII ст. є зображення «Успіння» такої самої іконографії, як і Києво-Печерське. Євангелія виконали у Константинополі та використовували там під час урочистих богослужінь. Протягом літургійних процесій, які в багатьох випадках здійснювали від храму Святої Софії Константинопольської в інші храми та монастирі, учасники зупинялися у відповідних місцях, де Євангеліє відкривали на певній сторінці, що відповідала змісту цього станціонального богослужіння, та читали текст. Мініатюри з «Успінням» у згаданих Євангеліях розміщені у розділі «Менології» під 15 серпня, коли зі Святої Софії здійснювали урочисту ходу у Влахерни.

Оскільки іконографія «Києво-Печерського Успіння» повторює іконографічні нюанси константинопольських пам’яток, існує думка, що у Київ з Константинополя на початку 70-х років ХІ ст. було принесено саме ікону «Успіння». Сам факт надсилання ікони вказує не лише на зв’язок київського монастиря з Константинополем, з Влахернським культом Богоматері, а й на пропаганду на Русі свята Успіння.

Список ілюстрацій

1. Успіння Богоматері. Мініатюра з Євангелія візантійського імператора Никифора Фоки. ХІ ст.

2. Успіння Богоматері. Початок XIII ст. Новгород. Державна Третьяковська галерея (м. Москва)

3. Майстер кола Феофана Грека. Успіння Богоматері. 80-90-ті рр. XIV ст. Державна Третьяковська галерея (м. Москва)

4. Києво-Печерська ікона Успіння. Друга половина XVII ст. НКПІКЗ. – КПЛ-Ж-218