«Майстровий» або «крилошанський» будинок

Вулиця Крилошанська в огорожі Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» отримала назву від фланкуючого її з півночі довгого двоповерхового корпусу (тепер № 20), в якому, якщо довіритись планам, у другій половині ХІХ ст. проживали крилошани (співаки лаврського хору). Іноді його також позначають як «старокрилошанський» або «майстровий». На захід від нього стоїть будинок «Аптеки» з дзвіницею, який називають ще «новокрилошанським» корпусом.

Пропоную розібратись в історії «майстрового» або «крилошанського» будинку. У 1727 р. було зведено одноповерхову цегляну споруду, яку протягом ХVIII ст. двічі капітально розбудовували. За призначенням, найдовше у своїй історії корпус був «майстровим». На межі ХVIII–ХІХ ст. на планах його позначали як «келії різних художників». Іконописна майстерня (малярня) містилась у центральній частині споруди. Поруч були конвісарські келії (ремісників, які відливали з олова речі для церковного вжитку й, можливо, побутові вироби). Дослідники київської архітектури М. Дегтярьов і Л. Рилкова вказують, що в першій половині ХІХ ст. тут діяв і фініфтевий заклад. Тільки у 1840-х рр., коли запланували значну реконструкцію будівлі, малярів і деяких інших майстрів звідси перемістили.

Поруч із художниками-іконописцями до 1780-х рр. працювали кравці й чоботарі. За описом 1788 р., де їхні келії згадують як колишні, можна зрозуміти, що «сапожню» й «кравечню» перевели «на задвірки». Тоді у східному торці добудували другий поверх та розмістили тут канцелярію Духовного собору Лаври й архів. У цьому ж будинку наприкінці ХVIII ст. облаштували келії для архіваріуса і реєнта, встановили голландські груби, обкладені зеленою й синьою калузькою кахлею. «На задвірках конвісарні» (тобто за корпусом) у документі згадано ще келії підконюших і столярня.

Що ж до «келій крилошанських», то їх на планах Лаври до середини ХІХ ст. позначали в корпусі № 3, який тягнеться від Троїцької надбрамної церкви до Великої дзвіниці (навпроти них – келії соборних старців, корпус № 4).

У 1848–1849 рр. за проєктом П. Спарро над всім об’ємом «майстерні» (корп. № 20) звели другий поверх. Лише після цього на планах кінця ХІХ ст. корпус почали йменувати «крилошанським». Так само його названо в постанові Губвиконкому від 27.07.1923 – «про розподіл будинків у Лаврі». Але в документі, окрім нього, було згадано збудовані на початку ХХ ст. корпуси № 6 і № 24 відповідно як «корпус митрополичих співаків» і «новокрилошанський». Тож виходить, що крилошани жили в «крилошанському» корпусі № 20 зовсім недовго.

У підсумку зазначимо, що корпус № 20 розташовано на ділянці, де більшу частину історії Києво-Печерського монастиря мешкали й працювали іконописці, ремісники, тому вулиця Крилошанська обґрунтовано могла б носити назву «вулиці Майстрів» або «Майстрової». Втім, нотатки лише привертають увагу до історії виникнення відомих нам назв лаврських споруд і висвітлюють призабуті сторінки їхнього побутування.

Ольга Крайня