Продовжуємо публікацію діаруша святителя Димитрія

1700 рік¹

Жовтня 1, в Києві, у Святій Софії, на єпископство Переяславське висвячений ігумен Золотоверхо-михайлівський Захарій Корнилович².

Грудня 16, із Великої Церкви Печерської, із Великого Вівтаря прислано мені на благословення образ Пресвятої Богородиці Московський³, – надіслав преподобний панотець Іоасаф Кроковський, архімандрит, з братією. Про цей образ [є] така повість: благочестивий цар і великий князь Олексій Михайлович прислав ту святу ікону преосвященному митрополиту Київському Петру Могилі (вінчано на царство царя Олексія Михайловича літа буття світу 7154, а від втілення Бога Слова літа 1646). Преподобний панотець Никон, ігумен Троїцький, лікарні Печерської, за перебування архімандрита у Москві, у монастирі Богородиці Донської (? – І.Ж.), прийняв архімандрію Єлецьку Чернігівську листопада 21 дня, на Введення Пресвятої Богородиці. Цей із Печерського [монастиря] привіз ту ікону з собою до Чернігова, а з Чернігова прислав із ієродияконом Йосифом Родикевичем. Привезено мені 16 грудня.

1701 рік

У лютому, згідно з указом царським, приїхав до Москви, в неділю про митаря і фарисея, числа лютого було 9.

Поставлено у архієреї в Сибір, у неділю Хрестопоклонну, березня 23 дня⁴.

Примітки

1. Цього року у січні було закінчено друкування третьої книги Житій святих. У С. Величка зазначено: «Року від створення світу 7208, а від Божого Очоловічення 1700 року, місяця січня, вийшла у світ третя книга «Житій святих», складена працею боговдохновенного мужа ієромонаха Димитрія Савича-Туптала, починаючи від березня, – вийшла вона з києво-печерської друкарні за архімандритства отця Іоасафа Кроковського і наповнила духовною радістю серця цікавих книжних людей». 1 березня книгу було відправлено до Москви.

2. Йдеться про Захарію Корниловича, першого єпископа відновленої Переяславської єпископії, а до того – ігумена Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря і фундатора Данилівського Свято-Онуфріївського скита (р. н. невід. – 28 серпня 1715 р.).

3. Йдеться про місцево шановану копію ікони Казанської Богородиці, яка зберігалася у Максаківському монастирі ще на початку XX ст.

4. Св. Димитрія було поставлено на цю кафедру ще за життя божевільного митрополита Iгнатія Корсакова (U 13 травня 1701 р.). Обрання на цю посаду саме Димитрія Туптала було здійснено не духовною, а мирською владою – цар Петро надавав великого значення як розвитку самого Сибіру, так і контактам через нього з Китаєм. Водночас стосунки останнього патріарха Адріана з майбутнім розорителем московської патріархії були дуже далекими від ідеалу. Тому, зважаючи на хворобу попереднього митрополита, ще 18 червня 1700 р. цар писав київському митрополиту Варлааму, вимагаючи обрати серед визначних духовних осіб претендента, що був би придатний «для утверждения и приумножения в православную веру и проповедь св. Евангелия в идолопоклонных народах, також для приведения ясачных народов в веру христианскую...». Цей претендент мав би привести з собою двох або трьох помічників. У липні 1700 р. з тією ж вимогою звертався до Варлаама Ясинського і патріарх Адріан. Невідомо, що саме відповів Ясинський, але 27 грудня 1700 р. цар наказав приїхати до Москви переяславському єпископу Захарію Корниловичу і свт. Димитрію, аби одного з них обрати на Сибірську кафедру. Врешті, обрано було останнього. Іноді в літературі, слідом за синодальним житієм свт. Димитрія, можна знайти повідомлення про те, що він поставився до цього призначення негативно, а отже, не поспішав до Сибіру. Проте це не так. Ми, звичайно, не знаємо, наскільки вподобав він необхідність їхати в таку далечінь, проте безсумнівно, що він був готовий сумлінно виконати свій пастирський обов’язок. Однак дістатися весною Сибіру було неможливо. Отже свт. Димитрій оселився у Чудовому монастирі. 28 березня він відпустив в Україну свій почет. Почав регулярні зносини зі своєю паствою як через листування, так і приймання сибіряків. У травні він був готовий їхати в свою єпархію, але цар Петро наказав йому лишитися в Москві, очевидно, чекаючи смерті попереднього митрополита.

Підпис до ілюстрації:

1. Свято-Онуфріївська церква 1705 р. с. Липовий Скиток на Васильківщині, Київської обл. Фундатор Переяславський, єпископ Захарія Корнилович,