Засвідчено Самійлом Величком

Сьогоднішня розповідь присвячена “маленькій” події, яка могла спричинити велике горе Києво-Печерській лаврі й була би тоді відомішою (можливо, навіть, як нищівна пожежа 1718 р.)… коли б не один сміливець.

Сталася вона 5 липня 1689 р., за рейментарства (правління) гетьмана Івана Мазепи. “Під час літії звичайної, після вечірні, яку відправляли за померлих, з хмари темної і дощової, що над монастирем Києво-Печерським проходила, на церкву соборну Успіння Пресвятої Діви Богородиці міцний ударив перун і верх її пробив, і дерево під банею запалив був. Від того удару всі ченці з архімандритом [Варлаамом Ясинським – О.К.] і люди мирські, котрі були в церкві, на землю впали й нешвидко до тями прийшли, а архімандрита напівмертвого з землі підняли й до келії його відвели чи віднесли. Дерево ж під банею запалене один монастирський котлярчик, із сокирою на церкву вихопившись, вирубав і на землю скинув, і церкву тую чудову оборонив від вогню тодішнього”.

Звісно, хотілося б трохи більше дізнатися про невідомого героя, який запобіг нищенню Великої Печерської церкви. Зокрема, що ж означає маловідомий тепер термін “котлярчик” або прізвище, бо у сучасних виданнях “Літопису” Самійла Величка правопис слова має розбіжності, що впливають на його тлумачення (Порівн.: видання 1991 р. у перекладі В. Шевчука (Київ : “Дніпро”, с. 363) та 2020 р. упорядковане Г. Боряком і Т. Таїровою-Яковлевою (Київ: “Кліо”, с.631). Уточнити значення архаїзму допомогли професорка польської філології Маріола Миколайчак (Польща, м. Познань) і художниця-реставраторка Наталя Онопрієнко.

Котлярчик – від. пол. “kotlarczyk”, “kotlarz”, укр. котляр – 1) молодий чоловік, учень котляра, який майстрував котли або слідкував за такими ємностями (до речі, представників цієї професії у XVII–XVIII ст. шанували не менше ніж ковалів, адже тоді був значний попит на їхні вироби, що використовували для винокуріння); 2) у польській мові є прізвище “Котлярчик”, яке походить від назви професії; 3) до котлярської справи у Речі Посполитій XVII ст.  були  залучені  переважно  роми з племені Kelderaszi, тому в розмовній формі “kotlarz” могли використовувати також як синонім слова “циган”.

Очевидно, описаний випадок порятунку Великої Печерської церкви прискорив початок масштабних ремонтно-будівельних робіт в Успенському соборі, які справедливо пов’язують з ім’ям Івана Мазепи  як найбільшого благодійника Києво-Печерської лаври.

На сторінках літопису Самійла Величка можна зустріти чимало прикладів неймовірної мужності й рішучості представників різних станів. Більшість імен відчайдушних сміливців, на жаль, не зберіглася в історичній пам’яті, особливо якщо їхні вчинки не були пов’язані з епохальними подіями. Однак подвиг у рутинному повсякденні не менш повчально проявляє характер народу. Тож подякуємо козацькому літописцю за таке цікаве документальне свідчення.

Ольга Крайня

Ілюстрація:
1. Успенський собор на титульному аркуші книги “Пречестныи акафисты всесердмичныи...”, видання Києво-Печерської друкарні, 1677 р. Дереворит. Гравер Афанасій К.