У Візантії існували збірники житій, відомі тепер як “Четії-мінеї”, чи українською просто – “Житія святих”. Ці зібрання були дуже великими, що обмежувало їхнє використання – як під час Служби Божої, так і читання за трапезою в монастирях (вже не кажучи про вартість такого зібрання за відсутності книгодрукування). Тому виникли короткі версії житій і самих збірок. Серед останніх головним є відоме в дуже різних редакціях зібрання, відоме, як “Синаксар” або ж “Пролог”.

Цю збірку, як і окремі житія у її складі, дослідники довго відкидали як літературу неоригінальну. Мабуть, найкраще висловив ставлення дослідників до подібних пам’яток Дмитро Чижевський, котрий, пишучи про проложні житія Бориса і Гліба, Ольги та Володимира, зазначив: “Ці мініатюрні твори не мають великої літературної ваги”. Але під час вивчення їх протягом останніх десятиліть стало зрозуміло, що короткі редакції житій є окремим типом агіографії, який далеко не завжди залежить від поширених житій. Такі короткі житія і пам’ятні записи, наявні в них, важливі для історії того ж Києва, і до сьогодні мало відомі як дослідникам, так і широкому загалу нашого суспільства.

Синаксар як тип зібрання створили у Греції передовсім для богослужбових цілей. З цією ж метою він був перекладений і у нас, вірогідно, у Києві наприкінці XI – на початку XII ст., де з часом отримав помилкову назву “Пролог” за початковим розділом тексту. На теренах Київської Русі зібрання існувало як у вигляді “чистого” перекладного тексту, так і доповнювався численними місцевими матеріалами. З часом “Пролог” став популярною книгою для читання, що й зумовило його колосальне розповсюджування і численні подальші редагування. За кількістю збережених списків різних редакцій він посідає другу позицію після Святої Євангелії. Більшість редакцій створено в Україні чи Білорусі, деякі ж пізні редакції частково походять із Московії.

Саме наявність великої кількості списків та редакцій зумовили те, що, як літературне й релігійне явище, “Пролог” стали активно студіювати тільки в останні десятиліття. Вивченими найгірше є статті пізніх прологів українського і білоруського походження.

До найраніших варіантів Прологу, пов’язаних з Києвом, належать три редакції, створені/перекладені ще за княжої доби. Це т. зв. Коротка і Поширена редакції Простого Прологу. Існував також перекладений текст без українських додатків, – т. зв. слов’янський Синаксар. Коротка редакція збереглась в основному в пергаментних списках XIII–XIV ст., найдавнішим датованим із яких є Лобковський пролог 1262 р. Поширена редакція за обсягом вдвічі більша за Коротку, і є результатом докорінної переробки тексту Прологу. До тексту уведено близько 50 нових житій, багато проповідницьких творів, фрагментів східних патериків, а також ціла низка житій українських святих. Вся ця колосальна робота була, найвірогідніше, створена при Київській митрополії, оскільки навіть великі монастирі, на зразок Києво-Печерського, навряд чи мали потуги для такої масової перекладацької і редакторської роботи.

Ірина Жиленко