Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Духовна культура» пропонуємо вам дізнатися про техніку вишивки золотними і срібними нитками, поширену в оздобленні українських церковних тканин XVII ст.

У Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» зберігається найбільше в Україні зібрання церковного гаптування XVII–XІХ ст. Це – облачення священнослужителів, богослужбові покрови та інтер’єрно-обрядові тканини, що побутували в українських православних храмах. Вишивка металізованими нитками на українських землях мала назву «гаптування» або «гафтування» (запозичене через польську мову з середньоверхньонімецької «heften» – «прикріплювати, зшивати»). Гаптування здавна мало широкий попит в оздобленні світського одягу та під час виготовлення сакральних тканин. Золотною вишивкою, зокрема, займалися майстри-гаптарі. Відомо, що на Галичині від XIV ст. вони були членами ткацького цеху. З XVII ст. у Львові був окремий гаптарських цех. Власних майстринь-гаптувальниць утримували при своїх маєтках українські шляхетські і панські родини. У великій кількості церковні предмети із золотною вишивкою виготовляли у жіночих монастирях. Деякі з цих обителей стали справжніми гаптарськими осередками з власною творчою манерою.

Нитки для гаптування робили зі срібла – чистого або визолоченого, пряденого, відповідно, із білим або жовтуватим шовком. Нитками золотого кольору вишивали основні елементи композиції, срібного – другорядні. Гаптування виконували за паперовим малюнком-прорисом, який переносили на тканину методом «припороху». Для цього папір із зображенням прикріплювали до тканини, проколювали за контуром і притрушували розтертим вугіллям. Отриманий абрис малюнка ледь помітно підводили крейдою. Прорис готував професійний художник або ж сама гаптувальниця. Техніка золотної вишивки, яку практикували в українських гаптарських майстернях з часів Середньовіччя до початку XVIII ст. називалася «в прикріп за лічбою». Вона полягала у тому, що металеві нитки накладали за настилом з грубих лляних або конопляних ниток перпендикулярно до напряму останніх. Підстелення слугувало орієнтиром для виконання «прикріпів» – стібків шовкової нитки, якими металеві нитки фіксували на тканині. Рахуючи нитки підстелення, майстриня закріплювала золотні і срібні нитки прикріпами у певній послідовності, внаслідок чого утворювалися візерунки із простих геометричних фігур і ліній. Часто прикріпи виконували шовком різних кольорів, внаслідок чого гаптовані поверхні набирали ледь помітного барвистого відтінку. Для відтворення елементів одягу фігуративних зображень (верхнього, нижнього, головних уборів, інших деталей) підбирали різні види закріплень. Виділення складок робили стібками чорного шовку, прокладеними поверх гаптування або опуклим швом «за мотузочкою». Обличчя, волосся і відкриті ділянки тіла виконували на вставках з білого шовку «атласним» швом.

Усі постаті шили окремо на полотні. По закінченню робіт їх вирізали за контуром і нашивали на тло виробу на відповідні місця. Безпосередньо на матерії, з якої виготовляли предмет, виконували тільки написи, орнаменти та декоративні облямування. Зазвичай золотною вишивкою оздоблювали облачення і літургійні покрови з оксамиту, рідше − шовку.

Отримані в такий спосіб гаптовані зображення мали силуетно-площинне трактування, вирізнялися узагальненістю і схематизмом. За способом художнього висловлення вони наближалися до ксилографічної гравюри.

Підготувала А. Г. Варивода, к.і.н.,

провідний н.с. науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини

Підписи до ілюстрацій:

Іл. 1. «Деісус». Фрагмент гаптованої композиції на опліччі фелона середини XVII ст. (КПЛ-Т-208). Гаптування золотними і срібними нитками технікою «в прикріп за лічбою».

Іл. 2. Воздух (літургійний покров) з гаптованою композицією «Покладення Христа до гробу». Друга половина XVII ст. (КПЛ-Т-1004). Фрагмент. Гаптування золотними і срібними нитками технікою «в прикріп за лічбою».