Сьогодні, 17 листопада – день пам’яті святителя Павла, митрополита Тобольського – відомого українського церковного діяча, проповідника, місіонера, викладача Києво-Могилянської академії, постриженика Києво-Печерської лаври. Зважаючи на те, що його поховано в Успенському соборі – у склепі під Стефанівським приділом, є нагода поговорити про цю постать й про долю поховання в циклі випусків, присвячених Великій Печерській церкві та її дослідженню в кінці ХХ ст.

Святитель Павел (в миру – Петро Конюскевич або Конюшкевич – за назвою прикарпатського с. Конюшки, звідки походила його родина), народився 1705 р. в м. Самбір, що на Львівщині. Отримав освіту в Києво-Могилянській академії, після чого у 1733 р. прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі та вчителював у початкових класах Академії. 1735 р. його призначили лаврським друкарським шафаром (скарбником друкарні) і продавцем її видань. З осені 1738 р. він знову повернувся до Київської академії, де викладав курс піїтики. У січні 1741 р. талановитого викладача викликали з Києва в Москву на посаду проповідника Московської слов’яно-греко-латинської академії, а вже за два роки перевели в Новгородську єпархію та призначили архімандритом Юр’ївського монастиря. У березні 1758 р. його висвятили на митрополита Тобольського і Сибірського. Тут владика уславився місіонерством і просвітництвом, збудував понад 20 кам’яних церков і відкрив низку нових парафій. Проте, водночас, накликав на себе гнів вищого імперського керівництва своїми виступами проти втручання світської влади у справи Церкви й наміру секуляризувати її землі. Тому у квітні 1768 р. митрополит Павел був змушений просити Св. Синод звільнити його «через старість і слабкість». Після цього він повернувся в Києво-Печерську лавру, де провів два останні роки свого життя. 4 (17) листопада він помер, і його поховали в Успенському соборі. Із середини ХІХ ст., коли були виявлені його нетлінні мощі, почалося місцеве вшанування владики Павла. А на початку ХХ ст. вже повним ходом йшла підготовка до його офіційної канонізації, якій завадила Перша світова війна.

Вибух Успенського собору вщент зруйнував склеп, в якому містилося тіло Павла. Кілька разів здійснювали спроби обретіння мощей. Однак тільки 1999 р. під час археологічних досліджень вдалося повністю відкрити поховання святителя. Мощі перенесли у Дальні печери, де вони й спочивають. А рештки гробниці передали до фондів Заповідника. Окремі деталі її оздоблення відреставровані, і зараз експонуються на виставці «Відродженні скарби Києво-Печерської лаври» (корп. № 1).

Наступного тижня в проєкті “На згадку про Києво-Печерську лавру” ми завершимо розповідь про археологічні дослідження Успенського собору, які було здійснено наприкінці ХХ ст.

Підписи під фотографіями:
1. Портрет митрополита Тобольського і Сибірського Павла (фонди НЗ «КПЛ», КПЛ-П-63)
2. Гробниця митрополита Павла в склепі під Стефанівським приділом Успенського собору (фонди НЗ «КПЛ-Ф-10084»)
3. Розчистка гробниці
4. Нарада перед розкриттям гробниці. Зліва направо: археолог Сергій Балакін, генеральний директор Заповідника Сергій Кролевець, насельник Києво-Печерської лаври ієромонах Іосиф; з відеокамерою – Олександр Рослий
5-7. Гробниця святителя після розчищення
8-9. Знахідки під час розкопок: ручний хрест (іл. 8), свічник (іл. 9)
10-12. Накладні деталі оздоблення гробниці до реставрації: кутник у вигляді херувіма (іл. 10); накладка із зображенням митрополита Павла (іл. 11), накладка з написом (іл. 12)
13. Накладні деталі після реставрації (реставратор: Анатолій Марченко)
14. Вітрина з відреставрованими предметами на одній із експозицій Заповідника
15. Фрагмент стенда з розповіддю про реставрацію гробниці.