Продовжуємо публікацію діаруша святителя Димитрія

1690 рік

В січні постриг я в мантію хвору рясофорну монахиню Ангеліну і дав їй ім’я Агафії.

Лютого 9, в день недільний, почав жити в скиту біля церкви Св. Миколая Крупицького. Господи, допоможи!

Березня 17 дня, святійший патріарх Московський Іоаким преставився.

У квітні, в тиждень 5 Святого Великого Посту, преосвященний митрополит Київський Гедеон Святополк преставився¹.

В Світлу Суботу постриг у мантію трьох братів – Порфирія, Мартиніана і Климентія.

В серпні, між днями Преображення і Успіння, йшла велика сарана з півдня на північ².

Того місяця обраний і висвячений на патріаршество Московське Адріан, митрополит Казанський³.

Того ж місяця, останнього числа, на покладення пояса Пресвятої Богородиці, висвячений на митрополію Київську преподобний Варлаам Ясинський, колишній архімандрит Печерський.

Жовтня останнього числа до Батурина прибув.

Листопада 1 дня преосвященний митрополит Київський, благословляючи писати житія святих, дав мені від святійшого патріарха таку грамоту: “Адріан, милістю Божою патріарх царствуючого граду Москви і всія Росії, і всіх північних земель, чесної обителі святого чудотворця Христового Миколая Батуринського Крупицького, чесному ігумену ієромонаху Димитрію наше архіпастирське благословення.

Сам Бог в Трійці Животворчій, – благословен Сий у віки! – та воздасть тобі, брате, всіляким благословенням благосним, записавши тебе в книги Життя Вічного за твою богоугодну працю в писанні, виправленні ж і друкарським способом виданні книги душокорисної, житій святих на три місяці перші – вересень, жовтень і листопад; Той же і надалі та благословить, укріпить і допоможе потрудитися тобі, аби на цілий рік і інші такі ж “Житій Святих” книги виправити бездоганно й опублікувати в тій же Ставропигії, нашій патріаршій Лаврі Києво-Печерській, якої колишній всечесний архімандрит, а нинішній же, благословенням Божим, і нашим архіпастирським, преосвященний митрополит Київський Варлаам, в Дусі Святому син наш любимий, перед нами старанність твою і благорозумність в тій святій справі, трудолюбство все, добре хвалив, оскільки почав за свого архімандритства піклуватися про опублікування в Лаврі тій книг тих душеспасительних, бажаючи, аби в тому виконаний був богоугодний намір його попередників-архімандритів. Нині послав Бог ученого і благорозумного, благостаранного працівника і виконавця, любов твою. І надалі нехай не зрікається [того], ні далеко не віддаляється від піклування тою старанною своєю благоприязністю і допомогою вагомою, наскільки буде потрібно і можливо, оскільки недалеко мешкає, а любов’ю завше [у] Лаврі святій перебуває. Наставляв його архіпастирство і про дозвіл на те його наступника-настоятеля, і братії тої ж ставропігії нашої. Не сумніваємося також, що любов твоя докладеться задля швидкого того святого діла здійснення. Бажане наше благословення архипастирське присилаємо.

Писалося в царствуючому великому граді Москві, літа 7199, від Різдва ж Бога Слова 1690, індикта 14, місяця жовтня 3 дня”.

На звороті цієї грамоти написано: в Батуринський Миколаївський Крупицький монастир, чесному ігумену ієромонаху Димитрію це та буде віддане.

На сію грамоту наступну послано відповідь: “Великому панотцю, кір Адріану, милістю Божою святішому і всеблаженнійшому патріарху царствуючого града Москви і всія Росії, і всіх північних країн, отцю отців, і пастирю пастирям, моєму щонайвищому архипастирю, премилостивому отцю і щонайбільшому благодійнику, смиренну мою до лиця землі перед ступнями ніг схиливши голову, щонайнижче кланяюсь.

Благословення архіпастирства вашого, мого премилостивого отця, через преосвященного митрополита Київського Варлаама, недостоїнству моєму прислане, з великою радістю прийнявши, і благоговійно поцілувавши, перше Богу в Трійці Животворчій благословенному в віки дякую, оскільки за превеликою Своєю милістю і чоловіколюбством мене, щонайгрішнішого й малорозумного, і найгіршого з-поміж усіх, сподобив писати житія святих, у Книзі Житійній на небесах записаних, [і] уже написану з допомогою Його Всемогутньою першу тримісячну книгу явлено угодною перед очима Вашими архіпастирськими. Також Вашому Архіпастирству подяку воздаю, оскільки благословили згадати мене, раба непотребного, благословенням же своїм і премилостивим отецьким словом звеселити. Та похвалений і прославлений буде Бог у святих і від святих славлений, оскільки дарував нині Церкві Своїй такого пастиря доброго і освіченого, Ваше Архіпастирство, що на початку свого пастирства перш за все піклуєшся і думаєш про помноження Божої і святих Його слави, бажаючи, [аби] житіям тих у світ виданим бути на користь усьому християнському російському роду. Слава сія є [уславленням] усіх преподобних! Нині уже і я, недостойний, старанніше, з Господньою допомогою, на наступне простягну марнотну й грішну мою руку, маючи ваше святительство за помічника свого, що укріплює і наставляє благословенням, яке немало збуджує мене скинути сон ліні. Повелено мені творю пильно, хоча й не навчений є, не маючи стільки знань і таланту, аби всеналежно довести до бездоганності розпочату справу: проте завдяки Ісусу, Котрий мене укріплює, маю нести ярмо накладеного на мене послуху і обмеженість розуму мого Той доповнює, від Якого все, чого виповнені, отримали, і ще й ще отримуємо. Також наперед нехай допомагає мені з благословенням блага Архіпастирства Вашого молитва, на яку вельми покладаю надію. Ще ж б’ю чолом Архіпастирству Вашому, моєму премилостивому отцю, аби прислані були з кафедральної патріаршої великої соборної церкви святі великі книги, Мінеї читальні [за] місяць грудень, січень, лютий. Оскільки хоча уже й були в руках наших від блаженної пам’яті великого пана, кір Іоакима, святішого патріарха Московського, і всія Росії, прислані, проте того ж святішого велінням невдовзі від нас були взяті, я ж не зумів за короткий час їх прочитати й вибрати звідти потрібне. Нині ж, аби зволило Архіпастирство Ваше, задля адекватності⁴ писаних нами житій святих, ті ж святі великі книги за три названі місяці, на [певний] час моєму недостоїнству повеліти прислати, постарався б, з допомогою Божою, набути великої користі, і тут в світ видати; а книги ті знову до Вашого Архіпастирства з подякою відіслані були б. Про них же нині смиренно чолом б’ючи архіпастирській милості, отецькому ж благословенню, і благим святительським молитвам вручаюся.

Писано в монастирі святителя Христового Миколая Крупицького Батуринського, в літо від втілення Бога Слова 1690, місяця листопада в 10 день. Вашого святительства, пана, отця, архипастиря і благодійника мого щонайвищого, найнижчий раб, смиренний ігумен Димитрій”.

Грудня 25, в самий день Різдва Христового, по вечірні, преставився в монастирі нашому ієромонах Феодосій Гугуревич, колишній ігумен у різних монастирях, а саме: в монастирі цьому Батуринському літ п’ять [ігуменствував], в Михайлівському Золотоверхому Київському – рік один, в Братському Київському три роки, в Максакові – один рік, а в бідах і скорботах після Максаківського ігуменства страждав також цілий рік. Та пом’яне його Господь в Царствії Своєму Небесному! І [та] буде йому вічна пам’ять!

Примітки

1. Київський митрополит Гедеон Четвертинський помер 6 квітня 1690 року.

2. Порівн. у С. Величковського: «Того ж року літо було дощове, але, гніваючись на нас за беззаконня наше, попустив Господь на малоросійську Україну велику кількість сарани, яка, наплодившись упродовж кількох літ у степах біля Криму, тепер за Божим попущенням, наспіла 1 серпня від Криму в Полтавський полк. І така була вона велика, що в ясний полудень затуляла сонячне світло, наче темна хмара. Йшла ж вона усією Малою Рóсією не разом, але порізно – одна за одною, превеликими партіями і стовпами, начебто мала поміж себе розумних вождів. Пробула вона в Україні тижнів зо два і, либонь, озимим хлібам, уже вижатим, не зашкодила, однак хліби ярові, ще не вижаті, і всі невикошені трави виїла дощенту і вчинила малоросійським людям превелику втрату й печаль, а де йшла превеликими партіями і на землю падала, – там наповнював од неї повітря великий сморід, і хоч людям не шкодив, але шкодив худобі, робочим волам та коням, і то так, що багато їх здихало, не мігши стерпіти того смороду. Свині, однак, і птаство надвірне їли її доволі й без жодної шкоди нею насичувалися. Перелетівши Малу Росію впродовж двох тижнів, удалася на Волинь і в Польщу, так само і в Литву. Певні письменні люди з малоросіян повідали, що на багатьох крильцях її бачили руськими літерами такі два слова: «гнів Божий».

3. Адріан (в миру Андрій) став останнім до 1918 р. патріархом Московським і повною мірою відчув на собі всі утиски мирської влади петровської епохи. Поставлений 24 серпня 1690 р. з митрополитів казанських і свіязьких, він був людиною освіченою і далеко не схильною до того жорстокого й темного фанатизму, який був притаманний патріарху Iоакиму. Адріан доклав чимало зусиль для реформації Московської патріархії, залучаючи до того, зокрема, освічених українців, і його стосунки з Київською митрополією були загалом добрими. Водночас Адріан сам був непоганим письменником. U15 жовтня 1700 р.

4. В оригіналі – «согласия».