Минулого тижня виповнилося 80 років від часу нищення головної святині Києво-Печерської лаври – Успенського собору. Є кілька версій щодо обставин цієї події, але незмінно розглядають можливість закладання вибухівки в підземній частині храму – в системі опалювальних каналів, прокладених наприкінці ХІХ ст.

Тривалий час у соборі не було централізованого опалення, що спричиняло великі незручності та призводило до псування церковного начиння і деталей художнього оформлення. В середині 1880-х рр. Духовний собор монастиря оголосив конкурс на влаштування систем опалення і вентиляції храму. Переміг проєкт військового інженера капітана Івана Лільє, з яким 3 вересня 1885 р. підписали відповідну угоду. І. Лільє став не лише автором проєкту, але й безпосереднім керівником будівництва, яке відбулося у дуже стислі терміни. Вже 28 квітня наступного року лаврське керівництво висловлювало вдячність інженерові за відмінно влаштоване водяне опалення Великої Печерської церкви з чудовою вентиляцією храму. У сильні морози зими 1885–1886 р. температура легко сягала +13⁰ і вище, повітря у приміщенні було достатньо «рівним», на стінах не утворювалися краплі.

Водонагрівальний котел водяного опалення низького тиску довжиною 24 фути (7,3 м) та 4,5 фути (1,4 м) у діаметрі вміщував 64 м³ води. Його розташували у підвалі окремої будівлі на відстані 11 сажнів (близько 23 м) від церкви. Звідти до неї проклали підземну цегляну галерею висотою 2,5 аршини (178 см) і шириною 1,25 аршина (89 см). В храмі галерея розгалужувалася на декілька звивистих повітропроводів меншого перерізу. В середині кожного було проведено труби, якими циркулювала гаряча вода. У храмі встановили батареї («особливі вертикальні печі») діаметром 1 фут (0,3 м) і заввишки 7,5 футів (2,3 м) із вертикальними ребрами. До того ж влаштували невеликі шахти, якими в церкву з повітропроводу виходило тепле повітря. За півроку, після випробування устаткування й обладнання, Іван Лільє отримав за свою роботу винагороду 500 рублів.

Під час архітектурно-археологічних досліджень 1997–2000 рр. одне з першочергових завдань було обстежити системи опалювальних каналів кінця ХІХ ст. з метою з’ясування стану їхньої збереженості. Всього було розчищено та обстежено близько 100 м підземних галерей у центральній частині храму, які до того часу археологічно майже не вивчали. Саме про цей етап роботи експедиції розповідає наша сьогоднішня добірка фотознімків.

Наступного тижня в проєкті “На згадку про Києво-Печерську лавру” ми продовжимо оповідати про археологічні дослідження, що передували відродженню Успенського собору наприкінці ХХ ст.

Підписи до фотографій:

01. Креслення влаштування опалення і вентиляції Великої Печерської церкви зі статті Івана Лільє у журналі «Инженер» 1886 р. [КПЛ-А-588]
02. «Особлива вертикальна піч» – радіатор в інтер’єрі церкви кінця ХІХ ст. [КПЛ-Н-6025]
03. «Особлива вертикальна піч» – радіатор в інтер’єрі церкви 1920–30 х рр. [З колекції НЗ «КПЛ»]
04. Ділянка підлоги в нартексі з отворами повітропроводу, крізь які надходило тепле повітря
05-06. Початок розчищення опалювальних каналів. На фото № 6 в розкопі – Андрій Занкін, біля розкопу праворуч – Оксана Чобітько
07. У процесі розчищення
08-09. Верхній рівень опалювальних каналів після розчищення
10-11. Нижній рівень каналів. Труби, якими до собору надходила гаряча вода
12. Короткий перепочинок. Сергій Балакін
13. Далі – завал
14. Обмір та фотофіксація розчищених об’єктів