Сьогоднішній випуск присвячений чернечим обителям, які розташовані на сусідньому з Києво-Печерською лаврою пагорбі – т.зв. Звіринецькій горі. Назву «Звіринець» місцевість на південь від Лаври (за Неводницьким яром) отримала ще в давньоруські часи. Вважають, що саме на цьому пагорбі було заповідне урочище для князівського полювання. Як і на Печерському пагорбі, там ще в середині ХІ ст. зародилося чернече життя, а за часів Середньовіччя існував також печерний монастир.

Сьогодні Звіринецький пагорб відомий киянам, передусім, завдяки Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка НАН України, що розташований на майже 130 га, і за різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території та рівнем наукових досліджень посідає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи. Але й для духовного життя тут залишився простір: на території Ботанічного саду або в безпосередній близькості до нього сьогодні функціонують три чоловічі чернечі монастирі: Видубицький Михайлівський, Свято-Троїцький Іонинський та Архангело-Михайлівський  Звіринецький.

Найдавнішим та найвідомішим серед них є Видубицький, заснований поблизу дніпровської переправи між 1054 і 1070 роками сином Ярослава Мудрого Всеволодом. Протягом багатьох століть за впливом і статками цей монастир мало чим поступалася Печерській лаврі. Суперечки між двома давніми обителями загострилися після того, як наприкінці XVI ст. Видубицький монастир  потрапив до рук уніатів. У 1637 році Петро Могила повернув його до православної митрополії, але судові процеси за земельні угіддя між обителями тривали. Особливе невдоволення лаврської братії викликала передача московським царем Олексієм Михайловичем Видубицькому монастирю права на володіння дніпровським перевозом, який завжди був джерелом значного прибутку. Та секуляризація церковних землеволодінь 1786 року завдала обителі ніщівного удару – її позбавили всіх  маєтностей і присвоїли найнижчий, третій клас. Лише в середені ХІХ ст. її  підвищили до другого класу.

Невдовзі після цього ієромонах Видубицького монастиря Іона Мірошниченко став ініціатором створення ще однієї чернечої обителі на Звіринці – Свято-Троїцької. З допомогою своєї духовної дочки, дружини київського генерал-губернатора Катерини Васильчикової, він у 1866 році отримав дозвіл на заснування чоловічого монастиря, при якому повинні були діяти лікарня та дитячий притулок. Обитель швидко розширювалася, невдовзі кількість її ченців досягала 600 осіб. На початку ХХ ст. місцева чернеча громада теж вступила у своєрідне суперництво з Києво-Печерською лаврою – було розроблено проєкт дзвіниці, яка мала перевищити лаврську. Почали друкувати листівки з зображенням нової дзвіниці – найвищої в Києві, але її так і не  добудували через початок Першої cвітової війни. До того ж 5 червня 1918 року на Звіринці вибухнули артилерійські склади, що завдало значних втрат монастирю.

Від страшного вибуху постраждали всі мешканці Звіринця – в т.ч. й насельники створеного 5 років до того Звіринецького скита (з 2009 року – самостійний монастир). Його було засновано над відкритими ще 1888 року печерними ходами з похованнями. В 1912 році дослідники Олександр Ертель та Іван Каманін обстежили їх заново і встановили, що це печерне кладовище невідомого з писемних джерел монастиря, орієнтовно ХІІ–ХV ст. Завдяки виявленому на стіні печери графіті з переліком ігуменів, стало відомо, що монастир звався Звіринецьким. У 1913 році чернець Іонівського монастиря Валентин із дозволу митрополита створив Звіринецький скит. Того ж року над печерами збудували  церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

Наступного тижня в проєкті «На згадку про Києво-Печерську лавру» ви зможете побачити фотографії Києво-Печерської лаври, зроблені німецькими фотографами 1918 року.

Підписи під фотографії:

1. Видубицький монастир, початок ХХ ст.

2. Видубицький монастир, 1901 р.

3. Видубицький монастир. Вигляд із-за Дніпра: а) кінець ХІХ ст.; б) початок ХХ ст.

4. Гергіївська церква Видубицького монастиря, початок ХХ ст.

5. Іконостас Горгіївської церкви (КПЛ-Ф-11210)

6. Прп. Іона Київський

7. Іонівський монастир. Листівка початку ХХ ст.

8. Іонівський монастир із зображенням неіснуючої дзвіниці. Листівка, початок ХХ ст.

9. Вибух на Звіринці, 1918 р.

10. Екскурсія в Звіринецькі печери, 2-й праворуч – О. Ертель, 10.11.1912 р.

11. Відвідувачі Звіринецьких печер. 3-й ліворуч – І. Каманін, 1910-ті рр. (КПЛ-Н-1468)

12. Інтер’єр церкви Різдва Пресвятої Богородиці над Звіринецькими печерами, початок ХХ ст. (КПЛ-Ф-5755)