На тимчасово окупованих територіях росіяни чинять не лише воєнний, а й релігійний тиск. Переслідування громад, захоплення храмів та примусову перереєстрацію релігійних організацій обговорили у Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» у межах XXIV Міжнародної наукової конференції «Церква – наука – суспільство: питання взаємодії».

Круглий стіл «Свобода совісті під окупацією: переслідування релігійних громад на тимчасово окупованих територіях України» об’єднав правозахисників, релігієзнавців, представників конфесій та дослідників, які документують злочини проти релігійних громад на тимчасово окупованих територіях України.
Учасники говорили про обшуки, арешти, тиск на незалежні релігійні спільноти, а також захоплення та незаконне використання культових споруд. Окрему увагу приділили становищу Православної церкви України, мусульманських громад, протестантських церков, греко-католиків, Свідків Єгови та інших релігійних спільнот у Криму, на частині територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

«Окупація б’є не лише по будівлях чи релігійних організаціях. Вона руйнує самі громади — люди виїжджають, втрачають зв’язки, можливість збиратися разом, продовжувати своє релігійне життя. Саме тому зараз важливо фіксувати ці порушення і паралельно шукати механізми підтримки для таких спільнот», — зазначив заступник генерального директора з наукової роботи Заповідника Костянтин Крайній.

На заході представили результати дослідження проєкту «Релігія в огні». За даними експертів Руслана Халікова та Уляни Севастьянів, від початку повномасштабного вторгнення в Україні зафіксовано 755 зруйнованих або пошкоджених культових споруд. Найбільше постраждали Донецька, Запорізька та Херсонська області.

Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Мурат Сулейманов зосередився на перших кроках російської федерації у спробах контролювати мусульманські громади після окупації Криму у 2014 році: переслідуваннях релігійних діячів та тиску на них, обшуки після п’ятничного намазу, унеможливлення діяльності релігійних навчальних закладів.

У продовження теми, Голова Кримськотатарського Ресурсного Центру Ескендер Барієв, зупинився на аналізі політичних переслідувань, та окремо на релігійно вмотивованих кримінальних справах проти кримських татар (т.з. справи «Хізб ут-Тахрір»), а також підкреслив, що показова демонстрація російськими окупантами приналежності мусульман до організації є інструментом для переслідувань. Особливо жорстокими розправами Ескендер Барієв назвав справи, в яких цілі родини опиняються у місцях несвободи, а діти залишаються без батьків. Особливо загрозливо це усвідомлюється на фоні заяви т. зв. «митрополита кримського РПЦ» Тихона про потребу «проведення бесід із родинами кримських татар про прийняття християнства».

Загроза з боку російської православної церкви для українських православних громад в окупованому Криму була окреслена в доповіді Представника Крайової Ради Українців Криму Андрія Щекуна. Переслідування окупантами вірян Української православної Церкви Київського патріархату (з 2019 року – Православної Церкви України), захоплення храмів та майна громад Андрій Щекун розглядає як частину цілісної політики контролю над свободою віросповідання. В результаті цих дій всі громади ПЦУ в окупованому Криму втратили свої храми і були змушені перейти в підпілля, а митрополит Сімферопольський і Кримський Климент виїхав з Криму.

Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, підсумовуючи попередні доповіді наголосив, що російська федерація є органічним ворогом свободи віросповідання, і сучасні її дії жорстокіші за совєтьські переслідування 1965–1985 рр. Це вимагає від держави створення центру, який би збирав відомості про релігійно вмотивовані переслідування з боку російської федерації на окупованих територіях і адвокував у співпраці з МЗС звільнення захоплених вірян і лідерів громад з полону за підтримки третіх країн.

Також учасники заходу в дискусії обговорили проблеми відновлення релігійних громад після переміщення на підконтрольну Україні територію, розпорошення громад, складнощі з відновленням релігійного життя, інтеграцією внутрішньо переміщених вірян у нові громади, а також потребу державної та міжнародної підтримки для збереження релігійної ідентичності та інституційної спроможності постраждалих спільнот.