За іконами "Господь Саваоф” і “Немовля Христос”, що нині експонуються на виставці “Трійця Святая, слава Тобі!” в Успенському соборі, прихована історія, гідна окремої книги. І саме її ми вам зараз і розкажемо, адже це схоже на, без перебільшення, мистецький детектив.

Храм у Синяві та його небесний купол

Ці два образи – частина виняткового ансамблю з дев’яти монументальних ікон, колись створених для купола дерев’яної Миколаївської церкви у селі Синява. 

Збудована у 1730-х роках дерев’яна споруда була п’ятизрубною, з виразною бароковою архітектурою. Усередині її акцентом зробили купол вівтарної частини. Саме там розмістили унікальну композицію зі святих образів.

У центрі знаходилося зображення Немовляти Христа, написане в іконографічному типі Христос Еммануїл. Воно  символізувало майбутню жертовність і водночас Друге Пришестя. Образ Бога Отця на самій горі акцентував думки вірян на догматі про Трійцю. 

Сім архангелів, розташованих по колу бані, утворювали небесну ієрархію: Михаїл у воїнських обладунках, Гавриїл із лілією, Єгудиїл із вінцем, Уріїл зі світильником, а ще троє архангелів – зі знаряддями Страстей Христових: списом, тростиною, драбинами.

Ці образи поєднували одразу кілька тематичних шарів. Вони нагадували про жертву Христа та Таїнство причастя (Євхаристію), показували єдність Бога Отця, Сина і Святого Духа (Трійця) й водночас містили натяк на страждання й розп’яття Спасителя (так званий Пасійний цикл). Така багатошаровість була ознакою мистецьких традицій епохи бароко, зокрема й українського.

Рятувальна експедиція з Лаври

Минуло два з половиною століття – храм поступово занепадав. До початку 1980-х ікони були вже у катастрофічному стані – фарби обсипалися, полотно рвалося.

Саме тоді мистецтвознавець Платон Білецький, відомий своєю принциповістю й уважністю до деталей, написав листа до керівництва Києво-Печерського заповідника. Він описував побачені ним полотна, наполягаючи, що це роботи давніх лаврських живописців, які вимагають негайного порятунку.

У 1982 році відбулася експедиція до Синяви. Співробітники заповідника демонтували дев’ять полотен з бані церкви. Процес був складним: їх довелося зрізати, намотувати на спеціальні вали, і так доправляти до Києва.

Якби не ця філігранна мистецька спецоперація, невблаганний вплив часу завдав би непоправної шкоди монументальним творам. На щастя, усі девʼять образів вдалося зберегти, завдяки майстерності та невтомності наших реставраторів. Те, як вони повертають до життя старі реліквії, схоже на справжнє диво.  

Процес реставрації синявських ікон

У Києві полотна передали до державних реставраційних майстерень у Флорівському монастирі. Саме там у той час зберігали унікальну практику роботи з великоформатним живописом.

Реставратори укріпили фарбовий шар, дублювали полотна на нову основу, натягнули їх на підрамники. Це була кропітка, майже ювелірна робота. Фактично йдеться про порятунок від загибелі – без цієї реставрації синявські ікони не побачили б XXI століття та не зустрілися б із нашими відвідувачами.

Чи дійсно синявські ікони писали майстри з Лаври

Після відновлення образи вирішили залишити на зберігання у фондовій колекції заповідника. До слова, там же зараз перебувають і зображення семи архангелів, які також періодично зʼявляються у лаврських експозиціях.

Розслідувати авторство ікон взялися провідна наукова співробітниця, художниця-реставраторка 1-ї категорії Ольга Рижова та завідувачка науково-дослідного сектору збереження пам'яток образотворчого мистецтва, книг та документальних матеріалів Інна Івакіна. Експертки зайнялися перевіркою теорії Платона Білецького, щоби встановити – чиєму пензлю належать давні шедеври.

Вони порівнювали деталі живопису з іншими пам’ятками Києва: розписами Троїцької надбрамної церкви, іконостасами Успенського собору, окремими творами Софії Київської. Спільні риси були очевидні – театральні пози архангелів, виразні жести, характерні обличчя, бароковий колорит із контрастами синього й червоного.

Ці ознаки вели до одного висновку – ікони були написані майстрами лаврських живописних студій. Ймовірно, тими самими, що працювали над внутрішнім убранням Троїцької надбрамної церкви у першій третині XVIII століття.

Коло історії та мистецтва замкнулося. Створені братією Лаври для сільського храму образи пройшли через занепад, були врятовані, відреставровані – і опинилися у Лаврі, щоби ми з вами змогли відчути тяглість українського мистецтва.

У час, коли війна знову ставить під загрозу культурну спадщину, ці ікони нагадують: навіть із руїн можна повернути шедеври, якщо є професійні знавці своєї справи, готові боротися за кожен фрагмент. 

Завітайте на виставку “Трійця Святая, слава Тобі!”, що триває в Успенському соборі, та дізнайтеся історії, які приховують інші експонати. Повірте, там є чому дивуватися!