Випуск 5

Оповіді про мучеництво святих Федора та Іоанна,

перших Київських мучеників

(продовження)

Даний текст походить не безпосередньо із Прологу, він написаний свят. Димитрієм (Тупталом) на основі різних проложних і літописних текстів. Однак, він цікавий, як остаточний варіант переробки давнього матеріалу. Адаптовано за “Житіями святих” свят. Димитрія.

12 липня

Страждання святих мучеників Федора варяга, і сина його Іоанна, у Києві убитих. Від прп. Нестора, Літописця Печерського

У дні Великого князя Руського Володимира, перед просвітленням його, був у Києві чоловік Божий на ім’я Феодор, родом – варяг, – який перше бувши у Греках, просвітився там Вірою Христовою. По тому до Києва прийшовши, посеред народу невірного, немов лілія серед терну перебував. Той мав сина Іоанна, малого отрока, вродливого зовні, та ще вродливішого душею. А дім їхній був на тому місці, де пізніше Володимир, по прийнятті Святого Хрещення, побудував церкву в ім’я Пречистої Богородиці [Десятинна]. В ті ж часи Володимир, котрий ще був невірним, ходив [війною] на народ, що називається ятвягами, і перемігши його, завоював землю їхню, і повернувшись із тріумфом до Києва, творив жертви ідолам із боярами своїми та з усіма киянами. Тоді диявол, який не терпів бачити одного християнина, котрий Боговгідно жив, між нечестивими ідолопоклонниками, улучив зручний час для свого підступу, аби зневажити і винищити Христового раба Феодора із сином його з-поміж роду нечестивого. Всіх бо мав, немов підданих своїх, що через ідолопоклонство йому рабами стали. Один же серед них християнин був дияволу немов тернина у серці. Вклав, отже, раду лукаву боярам і старійшинам. І кажуть ті: “Кинемо жереба на синів наших і на доньок. І на кого жереб випаде, того заколемо богам у жертву”. Кинули вони жереб, [і] негайно, дійством диявольським, випав жереб на дім Феодорів. Послали до нього взяти його сина Іоанна-отрока, аби заклати його в жертву. І, пішовши, кажуть послані до Феодора: “Випав жереб на сина твого. Полюбили бо його боги наші. Дай, отже, нам його, аби вознесли його в жертву богам, які дали нам перемогу над ворогами нашими”. Відповідає їм блаженний Феодор: “Боги ваші не є богами, але ідолами, зробленими із дерева, що має невдовзі зогнити. І як ідоли можуть бути богами, бувши бездушними і не маючи чуттів? Самі бачите, а не хочете осмислити, що у ваших ідолах нема ні душі, ні дихання, ні жодного чуття – не їдять бо, ні п’ють, ні говорять, ні ходять. То які ж то боги? Є ж [бо] один істинний Бог, ніким не сотворений, Предвічний і Вічний, в Якого вірують християни. Його ж рабами і ми з сином є, хрестившись у Ім’я Його. Той сотворив небо і землю, сонце, місяць, і зорі, і все, що бачимо на небі й на землі. Той сотворив і людину, давши їй жити й володіти усім у піднебессі, і прикрасив її розумом, аби пізнала Бога, що сотворив її, і аби була Його вірним рабом, хвалу і подяку Йому возсилаючи, і Заповідей Його дотримуючись. Ваші ж облудні боги що зробили? Нічого. Але самі зроблені рукою людською і залізним знаряддям – житла бісівські. Ті бо живуть у ідолах ваших, і як боги вами вшановуються. Не дам, отже, бісам сина мого!” Послані ж повернувшись, переказали всі слова Феодорові старійшинам і народу. Знавіснілі ж кияни, гнівом виповнившись, зібралися біля двору Феодорового, вигукуючи і волаючи. І розорили двір, і двері будови сокирами почали рубати. Блаженний же Феодор із сином піднялися на ганок, що був на стовпах, і звівши очі горі, й руки здійнявши, молилися до Христа Бога. Кияни ж, побачивши їх, кричали гнівно до Феодора: “Дай нам сина твого, аби принесли його богам нашим в жертву”. Блаженний Феодор до них говорить: “Якщо боги ваші є живими, то хай пошлють одного з-поміж себе, і самі візьмуть сина мого. А ви чого вимагаєте його?” Кияни ж, заволавши, посікли сіни, і впала споруда. І повбивали рабів Христових. Так постраждав за Христа Феодор-варяг і син його Іоанн-отрок. І були першомучениками в землі Руській. Їх же свята кров, як добре сім’я на ниві посіяне, невдовзі зростило плід великий. По небагатьох бо літах молитвами їхніми святими великий князь Володимир прийняв святе Хрещення, і вся земля Руська просвітилася Вірою і благодаттю Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині і повсякчас і у віки віків. Амінь.

Підготувала Ірина Жиленко

Іл. 1 “Підрубали під ними сіни…”. Радзивілівський літопис