Ми продовжуємо публікувати лаврські акварелі Георгія Малакова. Більшість із запропонованих в цьому випуску робіт художника датовано 1950 р. Разом із акварелями до вашої уваги – сучасні світлини куточків Києво-Печерської лаври, які митець зобразив на своїх картинах. Адже сьогодні не можна відзняти деякі пам’ятки через зміну їхнього вигляду (як-от руїни Успенського собору) або ж недоступність для відвідання. Тоді на допомогу приходять старі фото або ж колажі.

Нижче ми публікуємо ще один фрагмент нотаток Георгія Малакова. У дужках ми відзначили пам’ятки, про які тут йдеться.

“У Лаврі немає місця, де б я не побував. Мені чудово знайомі її подвір’я, стіни, сади, цілі та зруйновані церкви. Моє знайомство з цим місцем Києва почалося взимку 1941 року. Тоді я вперше прийшов сюди з одним із співучнів. Ми оглянули історичний, монетний, зброярський музеї. Далі головного двору я не ходив. Десь у березні чи на початку квітня я знову був у Лаврі. Тоді я не дуже звертав увагу на навколишні будівлі, мене не займала їхня архітектура та старовина. Головною метою відвідин був музей зброї. Його експонати я пам’ятаю до сьогодні. Особливо запам’ятались венеціанські кинджали із золоченими та срібними руків’ями у вигляді оголених жінок. Читаючи у той час книжки про піратів та хоробрих лицарів, я подовгу зупинявся біля стендів з морськими тесаками та абордажними шаблями, кремінними пістолетами іспанської марки та лицарськими шоломами. Навесні, у травні 1941 року якось я пішов далі звичайного, пішов наниз. Дорога привела мене до Ближніх печер, до мурів, де рясно росла зелень. І тоді я полюбив ці місця, ходив до Лаври все частіше. Війна перервала ці походи. Але 1943 року, а саме 22 червня, я знову побував у Лаврі, відвідав її чарівний малинник, де насичувався ягодами. Поволі познайомився з усім тереном монастиря. І от 1946 року міг сміливо сказати, що в Лаврі знаю все! Особливо часто я бував тут 1946 року з колегами. Пам’ятаю один похмурий день, коли ми йшли від Малярної вежі до аркбутанів з бажанням малювати (іл. 1-4). У будинку колишньої лаврської пекарні нашу увагу привернули гвинтові сходи, що вели в отвір у стелі. Світло, що струмувало згори, ковзало по перших сходинках, все інше тонуло в півмороку. Ми не залишились в цьому будинку, оскільки його стеля не здавалася надійною. Ми йшли крізь зруйновані зали музею зброї: у порожній отвір, що був тепер переді мною, я колись ступав і перед моїми очима виникали хвостаті кивери та блискучі ефеси. Зараз тут немає навіть підлоги, лише білі, ніби вчора побілені стіни. Нанизу котли опалення, на трубах ще збереглася рогожа, але все завалено стелями і частинами стін, що попадали. Біля дзвіниці лежать купи старовинної цегли Успенського собору (іл. 5-6). Вціліла лише частина правого крила, що теж похилилася. Лише одна потускніла баня височить над руїнами. Над купою цегли височить один самотній стовп із зображеннями святих, лики котрих подряпані падаючими стінами. Все це, колись людне місце, поросло травою та має сумний, сиротливий вигляд”.

Наступного тижня у проєкті «На згадку про Києво-Печерську лавру» ми опублікуємо світлини Києво-Печерської лаври 1950-х рр. з колекції Дмитра Малакова.

Підписи до ілюстрацій:

1. Г. Малаков. Сходи. Лавра. Акварель. 1950 р.

2. Вид на словолитню, аркбутани і будинок друкарні з друкарського подвір’я. Фото. Травень 2021 р.

3. Г. Малаков. Брама. Акварель. 1950 р.

4. Вид на спуск до печер з-під брами друкарського подвір’я. Фотоколаж. Травень 2021 р.

5. Г. Малаков. Велика дзвіниця. Акварель. 1950 р.

6. Велика лаврська дзвіниця. Фото кінця 1940-х рр.

7. Г. Малаков. Дорога до Дальніх печер. Акварель. 1950 р.

8. Дорога до Дальніх печер. Фото. Травень 2021 р.

9. Г. Малаков. Сходи між будівлями. Акварель. 1950 р.

10. Сходи між Аннозачатіївською церквою і колишнім ризничним корпусом. Фото. Травень 2021 р.