Дорогі друзі! Дари до монастирів чи парафіяльних храмів найчастіше асоціюються з богослужбовим начинням чи богослужбовим облаченням, тобто вкладами до ризниць. Але не лише потири, дискоси, звіздиці чи ризи жертвували в ранньомодерний час.

Людині ранньомодерного часу було властиво жертвувати на Церкву, обдаровувати парафіяльні, а особливо монастирські храми, сподіваючись на молитву за себе та членів своєї родини. Що ж дарували до храмів та монастирів?

Чи не найбільш поширеними й універсальними слід вважати грошові пожертви: від копійчаних, котрі слугували платою, наприклад, за молебні, до тисячних, що витрачали на будівництво храмів. В Київській митрополії десятками видавали прошнуровані книги для збору коштів на будівництво, поновлення храмів, виготовлення іконостасів тощо.

У другій половині XVII – першій чверті XVIII ст. зафіксовано сплеск земельних дарувань Православній Церкві. Після Хмельниччини монастирі отримали суттєві земельні надання від гетьманів; їх доповнили царські пожалування та окремі земельні вклади від представників козацької старшини.

Речові вклади представлені: 1) богослужбовими предметами: іконами, книгами, богослужбовим начинням, облаченням; 2) дорогоцінними металами та тканинами; 3) жіночим (рідше чоловічим) світським одягом, який в монастирях або перешивали на церковне облачення, або ж продавали з тим, щоб за одержані кошти придбати богослужбові чи інші необхідні предмети.

В поменнику Київського Пустинно-Миколаївського монастиря зафіксовано натуральні вклади: худоба (коні, корови та воли), віск, чи навіть «редис на посадку». Щонеділі на Літургію в Спасо-Преображенській церкві на Подолі по півкварти волоського вина давав київський міщанин Іван Рибальський на поминання родичів і відпущення гріхів.

Як вклади до монастирів та парафіяльних храмів могли потрапляти часточки мощей та реліквій. Так, у 1768 р. від графа Сергія Шереметьєва до Києво-Печерської лаври надано мощі різних святих та кров Ісуса Христа. А до Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1780 р. капітаном Христофором Поповим і його дружиною Оленою вкладено ковчег із часточками мощей різних святих.

До особливої групи дарів належать воти. Хоча надання вотивних привісок Св. Синод заборонив указом 1722 р., вони залишалися популярними впродовж усього XVIII ст. Найчастіше приносили воти у формі людського тіла, його частин або окремих органів, траплялися і прикраси, проте їх вважали другорядними за символічним значенням порівняно з привісками конкретної форми.

Як бачимо, для дарів до парафіяльних та монастирських храмів характерна надзвичайна різноманітність.

Підписи до ілюстрацій:

Іл. 1. Напрестольний хрест – вклад до ризниці Успенського собору. XVI – друга половина XVIII ст. (КПЛ-М-7589)

Іл. 2. Карта маєтностей Києво-Печерської лаври в Київській митрополії та Чернігівській єпархії (1769). (Укладена Д. Вортманом, О. Прокоп’юк)

Іл. 3. Іконка «Богородиця з Немовлям». Кінець XVIII ст. (КПЛ-М-331)

Іл. 4. Вклади в експозиції Музею історії Києво-Печерської ларви

Іл. 5. Чудотворна ікона Успіння Пресвятої Богородиці з вотивними привісками. Фото початку XX ст. (КПЛ-Н-864)

Підготувала Оксана Прокоп’юк