Чи відомо вам, що:

задовго до того як наприкінці XVIII – на початку XIX ст. київське сухе варення припало до смаку не лише царській фамілії та царедворцям, але й європейським шанувальникам фруктових ласощів, лаврські майстри-ченці настільки успішно володіли мистецтвом цукрування фруктів та ягід, що їх подавали до столу в Архімандричих покоях під час прийомів найшанованіших гостей, як-от у 1654 р. Антіохійського патріарха Макарія. Щорічно солодощі власного виробництва як «наиболее угоднейшие» Лавра постачала до Глухівської резиденції гетьмана Кирила Розумовського (1750–1764) та опрезентовувала вінценосних осіб.

«Заїдки» (цукати) виготовляли із садовини монастирських садів. Оскільки свіжо збирана садовина надходила до лаврської ключні, де з винограду виготовляли вино, з вишень та слив робили «сочки» – наливки, то ж саме в ключні трудилися лаврські майстри «цукатних справ». Для цукрування фруктів та ягід використовували канарський – тростинний цукор. Зберігали та транспортували зацукровану садовину: вишні, черешні, барбарис, дерен (кизил), виноград, аґрус, шипшину, зелені волоські горіхи, сливи, бергамоти, пелюстки троянд в слоях – слоїках, банках, виготовлених з берестового лубу, а пізніше скла.

Підписи до ілюстрацій:

1. Києво-Печерська лавра славилася своїми садами, з плодів яких у лаврській ключні майстри-ченці виготовляли вишукані солодощі – зацукровані фрукти та ягоди.

2. Будинок намісника (східний фасад), зведений на підвалинах старої лаврської ключні, в якій у XVIII ст. виготовляли «заїдки» – цукати.