Учасники круглого столу «Державна стратегія відродження реставрації в Україні» одностайно засвідчили, що ми втрачаємо унікальний досвід па’яткоохоронної сфери - реставрацію пам’яток культурної спадщини, який накопичувався десятиліттями після Другої світової війни, а головне, ми втрачаємо кадри науковців-реставраторів і майстрів виконавців різних видів реставраційних робіт. Перед державою постає проблема, хто буде відновлювати пам’ятки історії і культури України після перемоги у війні з росією?

Збереження національного історико-культурного надбання – це обов’язок держави. Саме тому ми повинні, не гаючи часу, вже зараз визначитись зі стратегією відродження національної системи реставрації і відновлення пам’яток національної історії і культури. Відродження функціональної системи збереження і реставрації об’єктів культурної спадщини необхідно здійснювати з урахуванням міжнародних зобов’язань України, сучасних тенденцій у пам’яткоохоронній сфері.

Учасники круглого столу вносять пропозиції:

І. В адміністративно-управлінській сфері.
Державна система охорони культурної спадщини фактично зруйнована. За деякими винятками в обласних державних адміністраціях і історичних містах відсутні державні органи охорони культурної спадщини. Необхідно внести зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини» в частині створення в обласних та Київській міській державній адміністрації окремих самостійних підрозділів охорони культурної спадщини. А також передбачити на законодавчому рівні можливість делегування їм повноважень центрального органу виконавчої влади, залишивши за центральним органом формування державної політики в цій галузі і контроль за її виконанням, що буде відповідати державній політиці щодо децентралізації повноважень.
Кадри для служби пам’яткоохоронних органів та органів місцевого самоврядування мають відповідати кваліфікаційним вимогам згідно зі стандартами проєкту Постанови Кабінету Міністрів України «Про кваліфікаційні вимоги до науково-проєктних, науково-дослідних організацій, що є розробниками науково-проєктної (науково-дослідної) документації у сфері охорони культурної спадщини».
Встановити порядок відповідно до якого реставраційні роботи на пам’ятках історії і культури мають право виконувати спеціалізовані виробничі майстерні, які мають відповідну виробничу базу та кваліфіковані кадри. На регіональному рівні створити укомплектовані кваліфікованими спеціалістами-реставраторами виробничі реставраційні бази, забезпечені, відповідним обладнанням, механізмами, матеріально-технічним устаткуванням. На державному рівні дозволити закладати у вартість реставраційних робіт певний відсоток на створення виробничої реставраційної бази.

ІІ. Державний реєстр нерухомих пам’яток і об’єктів культурної спадщини України: внести зміни та доповнення до наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 № 501 «Про внесення змін до Порядку обліку об’єктів культурної спадщини» з метою створення архівно-інформаційного центру пам’яток та об’єктів культурної спадщини України та прискорення створення страхового фонду пам’яткоохоронної документації.
Реформувати Український державний інститут культурної спадщини створивши на його базі Центральний державний науково-реставраційний інформаційно-аналітичний центр з такими функціями:
- вивчення стану пам’яток та підготовки реставраційних завдань для подальшого використання при проєктуванні реставрації пам’яток архітектури спеціалізованими проєктними установами;
- підготовка висновків на отримання ліцензій;
- експертиза проєктів реставрації;
- створення та функціонування Науково-методичної ради,
- підготовка пропозицій для Міністерства культури та інформаційної політики України щодо пріоритетності проведення реставраційних робіт;
- розробка нормативної бази та державних програм;
-створення архівно-інформаційного центру пам’яток та об’єктів культурної спадщини України;
-аналіз та формування нормативно-правової бази збереження і використання культурної спадщини України з урахуванням міжнародних зобов’язань держави;
-розробка Програми повоєнної реставрації та відновлення пам’яток, що постраждали під час воєнних дій.

ІІІ. Закон України «Про благодійність».
Враховуючи обмежені можливості держави у виділенні бюджетних коштів на реставрацію об’єктів культурної спадщини, необхідно підготувати закон України про залучення приватних, благодійних та інших позабюджетних інвестицій в реставрацію нерухомої культурної спадщини з урахуванням світової практики.

ІV. Професійна підготовка та освіта.
Запровадити процес підготовки та сертифікації спеціалістів у сфері збереження, консервації та реставрації пам’яток і об’єктів культурної спадщини. Рекомендувати Міністерству науки та освіти України розробити комплексну системну Програму підготовки кадрів з відкриттям нових спеціальностей та внесення їх до державного замовлення (реставраторів, архітекторів, конструкторів, технологів та інших фахівців усіх рівнів (магістрів-реставраторів; бакалаврів-реставраторів; молодших спеціалістів-реставраторів на базі навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації, а також реставраторів-майстрів – безпосередніх виконавців окремих видів реставраційних робіт), оновленням мережі професійно-технічної освіти, впроваджуючи державні стандарти з конкретних робітничих професій шляхом включення до складу існуючих вищих навчальних закладів профільних коледжів та ліцеїв, розширення професійної освіти і робітничих професій з метою підготовки спеціалістів-реставраторів-майстрів за різними спеціальностями (реставрація каменю, дерева, кераміки, металу, мозаїки, скла тощо), задля збереження та відновлення об’єктів культурної спадщини, для проведення будівельних (відбудовчих), аварійно-рятувальних, аварійно-відновлювальних, консерваційних, реставраційних робіт.