Житіє св. мучеників Бориса і Гліба із короткої редакції Простого прологу

Джерелом для написання цього твору дослідники визначали літописний текст та “Читання” прп. Нестора. Однак, хоча дана редакція Прологу створена бл. XII ст., не виключено, що в її основі лежали певні писання, наявні у архіві Київської митрополії, які були джерелами того ж “Читання”. Текст адаптовано за виданням О. Лосєвої (Жития русских святых в составе древнерусских Прологов XII – первой трети XV веков. М., 2009, c. 438-443) за Захаріїнським Парамейником (РНБ Q.п.I.13) 1271 р.

Місяця того ж у 24 пам’ять творимо новоявленим мученикам Борису і Глібу

Мученик Борис був звідмолоду навчений страху Божому і Божественних Писань. І мав благородного батька і християнина благочестивого князя Володимира, в хрещенні ж нареченого Василієм. Цей же великий князь чадолюбивий наказував у любові перебувати дітей своїх.

У той час був у нього Борис, а брат його Гліб у Ростові був*. Тоді безбожні печеніги йшли на Русь раттю. Послав (Володимир) проти них сина свого Бориса, сам бо хворів сильно. Від тієї ж хвороби і помер місяця липня в 15 день. І тоді з честю загорнули тіло його зі сльозами, блаженного князя. Цей бо є новим Костянтином великого Риму, котрий хрестився сам і людей своїх (хрестив). Так і цей зробив подібне до того. Цього бо пам’ять вшановують князі Руські, і люди, поминаючи Святе Хрещення, і прославляють Бога в молитвах і піснеспівах, і псалмах, співаючи Господові – нові люди, просвітлені Святим Духом, жадаючи надії великого Бога Спаса Господа нашого Ісуса Христа, (котрий) воздасть кожному за ділами, і невимовну радість, яку успадкують всі християни.

Борис же, повернувшись, і не знайшовши поган, і була йому вість про батька. І плакав вельми по вітцю. Був бо любимий батька більше від усіх. І прийшовши, став на Альті**. І розпустив воїнів своїх, говорячи: “Якщо батько мені помер, то будь мені, Святополку, замість батька”. Святополк же виповнився заздрістю і беззаконням. Каїнової думки набувши, послав брехливо до нього. І потім той зазвав вишгородців, порадився (з ними) і каже: “Пішовши, убийте брата мого Бориса”. Вони ж, отже, швидко пішли на Альту поночі. І чують, як блаженний Борис бере участь у Заутрені. Була йому вість, що хочуть його убити. І поглянувши на ікону Святої Богородиці, на Образ Владики, помолився, плачучи, говорячи таке: “Господи, Ісусе Христе, Котрий, як на цьому образі, задля Спасення нашого, зволив своєю волею прибитися на Хресті рукам своїм, і муку прийняв задля гріхів наших. Так і мене сподоби прийняти муку – не від ворогів, але от свого брата, і вбачай йому в цьому гріха”. Як помолився він, ліг на ложі своєму. І тут напали, мов звірі. І прохромили блаженного Бориса і слуг його перебили. І загорнули Бориса у шатро, повезли його швидко. І ще ж дихав. Дізнавшись (про це) окаянний (Святополк) – послав двох воїнів. Один же вийнявши меча, прохромив його в серце. І так помер блаженний Роман. Таким бо іменем наречений був у Хрещенні. І прийняв вінець від Христа Бога, і до праведних долучився, з пророками і апостолами, і з мучениками, веселиться з ангелами і почиваючи в лоні Авраамовому***.

Святополк же окаянний, розгордівшись, надумав більше – після убивства брата Бориса, з обманом послав по Гліба, кажучи: “Кличе тебе батько, хворіє вельми». Незлобивий же Гліб швидко сів на коня, з невеликою дружиною пішов (до Києва). Любив бо його батька, і слухався батька. І хотів бачити брата Бориса. І пошкодив кінь ноги, поплив по Волзі, і прийшов до Смоленська, і пристав у кораблі вище Смядині, і почув про смерть батька і убивство брата свого Бориса. І зітхнувши, почав сильно молитися зі сльозами: “Ой, Господи, краще би мені померти з братом, ніж жити у світі цьому спокусливому. Якби побачив обличчя твоє янгольське, помер би з тобою. Нині чому ж лишився я сам? Де є слова твої, які казав до мене, брате мій любимий. Зараз ж не почую тихого твого напучування. Та якщо отримав дерзновення у Бога – молись і за мене, аби був і я сподоблений тут ж муку прийняти. Краще би мені з тобою померти, ніж жити в світі цьому спокусливому”. Так він молячись зі сльозами, пішов на корабель. І тут раптом прийшли убивці злі, послані Святополком, і захопили корабель Глібів, і оголили зброю свою, і воїни Глібові злякалися, окаянний же посланий Горясер повелів зарізати Гліба, немов ягня досконале принісши в жертву Божу у аромат пахощів. І прийнявши вінець (мученицький) увійшов до Небесної обителі, узрів жаданого брата свого Бориса і радіє з ним невимовною радістю, яку отримав братолюбністю своєю. І так помер блаженний Давид, так бо наречено було в Хрещенні ім’я йому Давид, місяця вересня в 5. Убитий був і покладений у дубняку між двома колодами, і прикрили (дошками), розібравши корабель його. І відійшли злі убивці.

Примітки:

* Як правило, у більшості, від анонімного “Сказання” до сучасних коротких вибірок, говориться про те, що св. Борис і Гліб не тільки вважалися князями у Ростові й Муромі, але й перебували на своїх столах, і саме звідти перший прибув до Києва на виклик батька, а другий їхав і загинув в районі Смоленська. Проте існування в той час навіть Ростова в якості укріпленого пункту української адміністрації на сході, є проблематичним. Та навіть якби ці міста і існували – св. Гліб на той час був занадто малим для перебування на такому проблемному столі. Звичайно, поняття про дорослість тоді й нині кардинально не збігалися, та й сам св. Володимир потрапив на новгородський стіл теж ще дитиною. Але ж то був Новгород! Насправді, є всі причини думати, що, як писав у “Читанні” прп. Нестора, обидва княжичі на час приставлення свого батька, перебували у Києві. Св. Борис, за “Читанням” був князем Володимирським (на Волині), але в той момент готувався стати спадкоємцем хворого батька, а Гліб просто був замалим для призначення. В місцевості на Смоленщині (називають й інші місцевості), де він був убитий, святий княжич потрапив, уже тікаючи з Києва.

** Альта – річка, права притока Трубежа.

*** Лоно Авраамове – місце перебування праведників з такою назвою описується в Євангелії від Луки (Лк. 16: 22-26)

Підготувала Ірина Жиленко

Ілюстрація:
Іл. 1 “Подвійний” малюнок, традиційний для Радзивілівського літопису – з’єднання двох сюжетів: Святополк посилає варягів; св. Бориса добили