Історико-філологічний аналіз “Повісті временних літ” (далі – ПВЛ) доводить її співвідносність із європейськими хроніками доби поширення християнства у країнах середньовічної Європи. Якби ми мали зведене видання ПВЛ (завершена між 1113–1118 рр.) та хронік Титмара Мерзебурзького (створена між 1112–1118 рр.), Козьми Празького (близько 1119–1125 рр.) і Галла Аноніма (близько 1112–1116 рр.), відпала б необхідність кожного разу пояснювати, передовсім, історико-політичне спрямування роботи укладачів цих творів (така пропозиція висувалася нашим представництвом на міжнародному науковому форумі, що відбувся у Празі 24–26 жовтня 2017 р. – international conference “Kosmas, Gallus Anonymus and Nestor in a transcultural perspective”).

Авторизація давніх літописів (хронік) була потрібна, насамперед, для більшої переконливості інформації, що сприймалася тоді, як оповідь від безпосереднього свідка. Однак проблема полягає в тому, що певних імен укладачів історія не зберегла. Та за ранньомодерної доби мало хто ставився критично до умовностей жанру і такого очевидного факту, що автор початку ХІІ ст. не міг пам’ятати події Х ст. та більш раннього часу. Теза ж про “усну традицію”, яка занадто багато списує “на віру”, була улюбленим аргументом імперських історіографів, бо дозволяла легко виписати сюжет у потрібному ідейному напрямку. Втім, так само, як імена Козьми Празького в чеській, Галла Аноніма – в польській, ім’я Нестора Літописця в українській традиції стало символом письмово засвідченої історії Русі (докладніше див.: посилання).

Метою початкового історіописання, виконавцями якого були, безумовно, визначні церковні письменники, можна назвати доведення богоосвяченості панівної династії, як одного з найважливіших аргументів легітимності влади. До речі, майже ідентичними є епізоди хрещення св. Володимира з династії Рюриковичів у ПВЛ і св. Мєшка І з династії П’ястів (“Хроніка польська”), де обох спіткала раптова сліпота (у метафоричному значенні їхнього перебування поза християнством) і прозріння відбулось одразу ж після здійснення Таїнства Хрещення. У пізніх літературних опрацюваннях сюжету ПВЛ (наприклад, у “Синопсисі Київському”) проявились очевидні запозичення з біблійної притчі про Савла від Св. Луки і самого апостола Павла, котрий раптово втратив зір від яскравого світла, але за три дні був зцілений іменем Господа Ісуса (Діяння ІХ: 3, 8-10, 17, 18; 22: 6, 11-13).

Отже користування ПВЛ як джерелом для вивчення історії Русі – першої християнської держави на теренах України, потребує ретельного аналізу контексту появи і побутування самого староукраїнського літопису, що є, без перебільшення, темою детективною. Оригінал (протограф) літопису руського, укладеного в Києві, зник. Найдавніші “копії”, а точніше, редакції (літописні списки), мають красномовну “історію виявлення”. Так, Лаврентіївський список (укладений близько 1377 р.) прив’язаний за місцем виявлення до столиці Володимирського князівства, розбудованої за часів правління Андрія Боголюбського на противагу Києву. Цей князь – син Юрія Долгорукого і половчанки, – у 1169 р. послав військо грабувати і нищити Київ (“запалений був навіть монастир Печерський…”), після чого місто вже не піднялось на колишній рівень аж до Батиєвої навали, що полегшило його захоплення ордою. Іпатіївський список (датований першою чвертю ХV ст.) зберігався у Свято-Троїцькому Іпатіївському монастирі (м. Кострома), який називають “колискою династії Романових” (у березні 1613 р. тут оголосили рішення Земського собору про обрання на царювання Московське Михаїла Федоровича – першого з Романових). Саме ці, визнані найдавнішими літописні списки, які починалися з ПВЛ, отримали для опрацювання імперські історики ХVIII–ХІХ ст. Статс-секретар Катерини ІІ, О. Храповицький, залишив у “Пам’ятних записках” свідчення від 22 червня 1791 р.: “Принялись за Российскую историю; говорили со мной о Несторе. Я: nous l’avons vu en original [ми бачили це в оригіналі]”…

Ольга Крайня

Ілюстрації
1. Літописець. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, арк. 93
2. Майстер Ілля. Преподобний Нестор Літописець. Гравюра з Києво-Печерського патерика. 1661 р., друкарня Києво-Печерської лаври, арк. 273зв.
3. Гробниця прп. Нестора Літописця в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври