Духовенство Київської митрополії впродовж усього XVIII ст. чинило супротив уніфікаційній політиці Російської імперії. Підтвердження знаходимо, насамперед, у повсякденному парафіяльному житті, далі ще не раз будемо звертати на це увагу. Сьогоднішній сюжет про фіксацію автономістських тенденцій на офіційному рівні. Про свої позиції Київська, Чернігівська, Переяславсько-Бориспільська єпархії, а також ставропігійні Києво-Печерська лавра і Межигірський монастир заявили під час роботи над новим Кодексом законів 1767–1768 рр.

В роботі над новим Кодексом законів (“Уложенням”) сильні автономістські тенденції проявило, насамперед, київське духовенство, очолюване київським митрополитом Арсенієм (Могилянським).

1767 р. у Російській імперії запрацювала Законодавча комісія, яка мала підготувати новий імперський кодекс законів, адміністративні та інші реформи. Хоча духовенство не брало участі у роботі Законодавчої комісії, але Св. Синод як урядова інституція мав представити свої пункти, що підсумовували б потреби Церкви. В зв’язку з цим Синод звернувся до єпископів із проханням надіслати письмові звіти з поданням проблем своїх єпархій.

Донесення надіслали єпископи Київської, Чернігівської та Переяславсько-Бориспільської єпархій, а також архімандрити Києво-Печерської лаври та Межигірського монастиря. У київських пунктах прописувалася повна програма церковної автономії: визнання митрополичого титулу “митрополит Києва, Галича та всієї Малоросії”, поновлення звичаю обрання митрополита; передача юрисдикції над київським митрополитом від Синоду до Колегії закордонних справ; нагадування про те, що Чернігівська, Переяславська та інші єпархії, а також ставропігійні монастирі колись були під покровительством київського митрополита; вимога, щоб ігумени затверджувалися київським митрополитом чи єпископами єпархій, а не призначалися безпосередньо Св. Синодом.

Парафіяльне духовенство вимагало підтвердження шляхетських прав та виступало за те, щоб фінансове утримання Церкви залежало від індивідуальних домовленостей між священиком і громадою, а не від офіційно встановлених розцінок. Біле та чорне духовенство турбувалися  про свої володіння та прибутки, просили підтверджень на них.

У донесеннях з усіх єпархій були окремі пункти проти будь-якого втручання у церковну судову систему, вимоги присутності у світських судах представників духовенства під час розгляду справ осіб під церковною юрисдикцією; наполягали на тому, щоб духовенство та ті, хто підпадає під церковну юрисдикцію, отримали звільнені від квартирування військових та виплати грошового збору. Пункти від Київської єпархії та Межигірського монастиря містили прохання про звільнення від усіх зборів. Серед інших питань були фінансова підтримка та підвищення статусу Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, а також влаштування окремої друкарні для київського митрополита.

Церковні пункти не мали наслідків: більшість вимог не включили до синодальних пунктів, а на законодавчій асамблеї стан Церкви взагалі не розглядали. Але вимоги українського духовенства ясно засвідчили опозицію та сильні автономістські тенденції у Київській митрополії.

Оксана Прокоп’юк

Ілюстрації
1. Портрет київського митрополита Арсенія (Могилянського), з колекції Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”.
2. Карта Київської митрополії 1768 р. Укладена Д. Вортманом.
3. Краєвид Києво-Печерської лаври з-за Дніпра. Мідьорит. Кінець XVIII ст.