Після перепідпорядкування 1686 р. Київської митрополії від Константинополя до Москви вона й надалі мала зберігати всі свої права і привілеї. Але чи було це так?! Відповідь – «ні!». Складнощі з виконанням російською владою домовленостей фіксуються і 300 років тому! В умовах імперії пріоритет надавався уніфікації та стандартизації, а не збереженню, чи тим більше, розвитку «місцевих особливостей». Перші зміни стосувалися титулу київських митрополитів, далі послідувала заборона обирати митрополита вільними голосами. Київським архієреям впродовж усього XVIII ст. доводилося відстоювати давні права і привілеї, незважаючи на запевнення про їх збереження.

Першим київським архієреєм, рукопокладеним Московським, а не Константинопольським патріархом став Гедеон (Святополк-Четвертинський), в минулому єпископ Луцький і Острозький. Згідно з настольною грамотою від 15 грудня 1686 р., яку Гедеон (Четвертинський) отримав у Москві, він мав іменуватися митрополитом Київським, Галицьким і Малої Росії. Титул митрополита змінили з «…всієї Росії» на «…Малої Росії». Додатково приписувалося, щоб митрополит Гедеон не іменувався екзархом Константинопольського патріарха, як це робили його попередники. Оскільки митрополит ігнорував приписи, указом від 27 січня 1688 р. йому ще раз було заборонено використовувати титул «митрополит Київський, Галицький і всієї Росії» після чого він до кінця життя підписувався як митрополит «всієї Малої Росії і єпископ Луцький і Острозький». Його наступник, митрополит Варлаам (Ясинський), намагався повернути статус екзарха Константинопольського або, хоча б, Московського патріаршого престолу з включенням цього статусу в свій офіційний титул, але реалізувати задум не вдалося.

З 1718 р. Київська кафедра була вакантною, лише 1721 р. надійшов дозвіл обрати на неї архієрея. Київським митрополитом обрали архімандрита Межигірського Спасо-Преображенського монастиря Іларіона (Журавського), але його кандидатура не була затверджена. 11 травня 1722 р. Петро I за представленням Св. Синоду призначив на Київську кафедру Варлаама (Ванатовича). Тим самим фактично ліквідовувалась виборність київських митрополитів. Крім того, Синод звернув увагу на протиріччя між титулом київського митрополита і його реальним положенням, тому Варлаам (Ванатович) почав іменуватися не митрополитом, а архієпископом Київським, Галицьким і Малої Росії. У 1724 р. владика Варлаам просив повернути статус митрополії, але без успіху. В сані архієпископа Київську митрополію очолював і наступний київський архієрей Рафаїл (Заборовський), якому лише 11 червня 1743 р. імператорським указом повернули титул митрополита.

2 квітня 1767 р. вийшов указ Катерини II про виключення із титулу київського митрополита слів «…Малої Росії». Владика Арсеній (Могилянський) намагався зберегти попередній титул «митрополита Києва і всієї Малоросії». Проте 18 березня 1770 р. йому це було остаточно заборонено, і надалі київські митрополити носили титул Київських та Галицьких. Під час призначення на київську кафедру Гавриїл (Кременецький) отримав звання члена Св. Синоду, а з 1819 р. київські митрополити стали постійними членами цього імперського органу церковно-державного управління. У 1786 р. митрополичу кафедру перенесли з Софії Київської до Києво-Печерської лаври, відповідно, київські митрополити почали йменуватися ще й лаврськими священноархімандритами.

Оксана Прокоп’юк

Підписи до ілюстрацій:

1. Портрет київського архієпископа Варлаама (Ванатовича), з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

2. Портрет київського митрополита Рафаїла (Заборовського), з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

3. Портрет київського митрополита Арсенія (Могилянського), з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

4. Портрет київського митрополита Гавриїла (Кременецького), з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

5. Будинок настоятеля Києво-Печерської лаври, який з кінця XVIII ст. був резиденцією київських митрополитів. Сучасне фото