Продовжуємо публікацію діаруша святителя Димитрія

1697 рік

Січня 17 дня, з суботи на неділю, о третій годині ночі, преставився чесний старець Інокентій Монастирський, ігумен Кирилівський; по ньому я, грішний, прийняв ігуменство.

В той же час висвячений архієпископом у Чернігів преосвященний Іоанн Максимович.

Лютого 7, в суботу, під час заутрені, преставився всечесний архімандрит Печерський Мелетій Вуяхевич.

Червня 10, на пам’ять св. священномученика Тимофія, єпископа Пруського, в четвер, благословенням Божим і волею старших, прийняв монастир Єлецький, архімандрію давню чесну Чернігівську¹; а 20 червня на святого священномученика Мефодія, єпископа Патарського, в неділю (тиждень був четвертий по Святому Дусі), висвяти архімандричої сподобився в церкві Успіння Пресвятої Богородиці Єлецької священнодійством преосвященнішого архієпископа Чернігівського Іоанна Максимовича, во славу Бога, Богородиці, і всіх святих. Амінь.

1699 рік

Вересня 17 дня, на св. мучениць Віри, Надії і Любові, на тижні шістнадцятому по Святому Дусі, здав монастир Єлецький, і того ж дня виїхав із Чернігова в Новгородок Сіверський на архімандрію²; а 22 числа, у п’ятницю, ранком виїхав у Новгородський Всемилостивого Спаса монастир, і поселився тут. Дай Боже час добрий!

Примітки

1. Згідно з переказами, Чернігівський Єлецький монастир засновано бл. 1060 р. на місці, де на ялині 6 лютого явилась чудотворна Єлецька ікона Богородиці. Зруйнований 1239 р. під час монгольської навали. Незважаючи на страшне татарське розорення монастир, вірогідно, не припинив свого існування. Чудотворна ікона, згідно з легендою, також вціліла, вмурована у церковну стіну. Проте це, на жаль, було не останнє пограбування. Після того, як 1499 р. місто було завойоване московськими військами і, як догідливо написано в історичному нарисі монастиря «с 1500 и до 1611 года вся Черниговская земля, можно сказать, мирно жила под сенью Московской державы, мирно текла жизнь и обителей черниговских» монастир втратив свою головну святиню. 1579 р. ікона Єлецької Богородиці відібрали у монастиря і вивезли до Москви нащадки князя Святослава Барятинські. 1687 р. один із Барятинських – Даниїл – взяв ікону з собою в Кримський похід, а потім, помираючи, подарував Харківському Успенському собору. Ікона зникла в часі комуністичного режиму. 1623 р. загарбаний католиками. 1649 р. знову став православним. 1676 р. монастир набув іншої ікони, привезеної із Володимира-на-Клязьмі. Але зображення на ній має мало спільного з первісною іконою, зображаючи чудо явлення ікони. 1921 р. закритий комуністичною владою, із 1992 р. тут відновлено чернече життя, але вже як жіночу обитель.

Про душевні якості св. Димитрія свідчить те, що, перебуваючи на посту архімандрита цієї обителі, він під час голоду 1699 р. своїм коштом годував монастирських селян.

2 Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир засновано, згідно з переказами, 1033 р. Мстиславом Володимировичем Тмутараканським. 1618 р. ним заволоділи поляки, через що монастир було доведено до повного зубожіння. Поновлено 1657 р. Лазарем Барановичем. Тут певний час була Новодворська чи Сурозька ікона Богородиці, написана в Новодворському монастирі на р. Раті св. Петром, митрополитом київським. У 1648 р. за підтримки місцевого населення козаки на чолі з Богданом Хмельницьким вигнали з монастиря католиків. У 1657 р. в Спасо-Преображенському монастирі містилася Чернігівська кафедра, яку очолював архієпископ Лазар Баранович. У XIX ст. в монастирі діяло духовне училище. У 1929 р. Спасо-Преображенський монастир перетворено на історико-архітектурний заповідник, який дуже постраждав під час Другої світової війни. У 1956–1985 рр. на території монастиря діяв інтернат для хворих і людей похилого віку, а з 1994 р. відродилась обитель.