Перші повоєнні реставрації музейних тканин, піднятих з руїн Успенського собору Києво-Печерської лаври (до 95-ліття Національного заповідника  «Києво-Печерська лавра»)

Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Духовна культура» пропонуємо вам ознайомитися з перебігом першої повоєнної реставрації музейних тканин, піднятих з руїн Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Серед численних втрат, що їх зазнала українська культура впродовж ХХ ст., деякі доводиться визнати непоправними. Вибухом 3 листопада 1941 р. було вщент зруйновано унікальну пам’ятку давньоруської архітектури ‒ Успенський собор Києво-Печерської лаври. На момент вибуху в соборі була значна частина колекції Всеукраїнського Музейного Городка, вціліла від вивезення до Німеччини. Сотні предметів з дорогоцінних металів і тканин опинилися під його руїнами. Розпочаті в 1945 р. розкопки завалів Успенського собору тривали до 1963 р. На жаль, потужний вибух та роки, проведені під відкритим небом, далися взнаки: безліч унікальних музейних предметів виявилася безповоротно пошкодженими.

Вже у перші повоєнні роки перед керівництвом відновленого Державного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» постало питання про термінову реставрацію аварійних пам’яток, серед яких і зразки художнього текстилю. Оскільки на той час у штаті закладу не було посади реставратора, з цією метою залучали сторонніх профільних спеціалістів. Першу повоєнну реставрацію музейних тканин було проведено 1946 р. реставратором Л. С. Троценко. Речі передавали на реставрацію невеликими партіями від трьох до п’яти одиниць. Термін виконання робіт становив три-п’ять днів. Вартість реставрації, відповідно до складності робіт, становила 50, 75 і 100 крб. за фелон або сакос. Всі предмети мали значні пошкодження, завдані кількарічним перебуванням під руїнами Успенського собору. Переважали численні розриви і локальні втрати тканини та підкладки виробів, роз’єднання сполучних швів, обриви мережива. У багатьох фелонів були частково зруйновані або відірвані опліччя. Обрана Л. Троценко реставраційна методика полягала переважно у тому, що відірвані частини пам’яток, розриви швів було з’єднано машинним швом. У такий самий спосіб приєднували обірвані мереживо і позумент. Для укріплення розривів тканини і місць потертостей було застосовано машинне штопання, часто із підкладанням зі звороту шматочків нових тканин. Також були факти поєднання частин від різних предметів. Згідно зі збереженою документацією з документального архіву фондів Заповідника, протягом липня–серпня 1946 р. Л. Троценко повернула з реставрації 70 риз і сакосів XVII‒XVIII ст. (іл. 1). Незважаючи на грубі порушення принципів наукової реставрації, комісія Заповідника визнала результати проведених робіт якісними та відповідними до вимог експонування. Нині ці предмети потребують повторної фахової реставрації. Втім, з огляду на катастрофічно велику кількість зруйнованих текстильних виробів та відсутність штатних реставраторів у структурі Заповідника до 1960-х рр., перші заходи з порятунку музейних цінностей мають бути оцінені у контексті тогочасних реалій.

Підготувала А. Г. Варивода, к.і.н.,

провідний н.с. науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини

Підписи до ілюстрацій:
Іл. 1. Фелон. XVIII ст. (КПЛ-Т-79). До та після реставрації 1946 р. Виріб деформовано, парчева тканина має численні розриви, з’єднані машинним швом
Іл. 2. Фелон. XVIII ст. (КПЛ-Т-79). До та після реставрації 1946 р. Виріб деформовано, парчева тканина має численні розриви, з’єднані машинним швом