Порівняння поховального обряду у печерах київської Лаври з нормами Студійсько-Олексіївського Уставу  (до 970-ліття першої літописної згадки про Києво-Печерську лавру)

Дорогі друзі!

У пропонованій вам публікації у рубриці «Духовна культура» йтиметься про витоки поховального обряду раннього Києво-Печерського монастиря і про ступінь наслідування цього обряду зі Студійсько-Олексіївського Уставу.

У наших попередніх публікаціях ми звертали увагу на чернечий Устав, що було прийнято у Києво-Печерському монастирі у 60-ті – 70-ті рр. ХІ ст. прп. Феодосієм Печерським. Це був Устав константинопольського монастиря патріарха Олексія Студита. Прп. Феодосій сприймав цей Устав як Студійський, оскільки в його основу було покладено приписи Студійського Константинопольського монастиря. Документ мав регламентувати всі сторони життя Києво-Печерської обителі, в т.ч. і поховальний обряд. Погребальні правила Студійсько-Олексіївського Уставу було наведено нами у минулій статті на сайті.

У Києво-Печерському патерику можемо побачити певні місцеві нюанси поховального обряду за уставом монастиря Олексія Студита. Одну з цих особливостей вже давно помітили відомі дослідники-літургісти. Так, у передсмертному заповіті про своє поховання прп. Феодосій Печерський, до кінця зберігаючи свою духовну цноту і виявляючи найвище смирення, благав братію не обмивати і не перевдягати його тіло, як приписував Студійсько-Олексіївський Устав.

Із Патерика дізнаємося, що, відповідно до Студійсько-Олексіївського Уставу, у Печерській обителі здійснювали обряд намащування померлих єлеєм хрестоподібно. Наприклад, у Житії прп. Марка Печерника йдеться про те, що він не встиг як слід приготувати для покійного поховальне місце в печері, і могила виявилася завузькою, тому Марко не зміг вилити масло (єлей) на покійного. Тоді померлий простяг руку і, взявши масло (єлей), вилив його на себе хрестоподібно – на груди та обличчя.

Зазначимо, що в аскетичній практиці Києво-Печерського монастиря на зорі його історії була вельми важлива істотна відмінність від обителі Олексія Студита. Вона полягала у незрівнянно суворішому аскетизмі Печерського монастиря, що проявився і в поховальному обряді обителі. У Печерському патерику можна прочитати про явні ознаки відхилення поховальної практики печерян від приписів Студійського уставу. Ці місцеві особливості поховального обряду є у вищезгаданому заповіті прп. Феодосія Печерського, де йдеться про заборону обмивати та перевдягати його тіло. Наведемо також приклад з прпп. Василієм та Феодором, яких поховали у їхньому скривавленому одязі як мучеників, в обхід приписів Уставу про обмивання та перевдягнення тіл померлих.

Та найбільше розбіжностей між практикою Печерського монастиря і приписами Студійського уставу – у специфіці поховання та характері пошанування мощей святих угодників у Печерському монастирі, а саме: поховання в печерах та вшанування нетлінних мощей. Причому у найдавніші часи лаврські печери були не лише усипальницею (як у монастирі Олексія Студита), а й місцем подвигу ченця. Києво-Печерський патерик свідчить про те, що лаврські печери сприймали не просто як кладовище, як усипальницю у монастирі Олексія Студита, а як особливо святе місце, де поховання ставало запорукою Спасіння спочилого ченця.

У Києво-Печерській обителі, так само як і в монастирі Олексія Студита, покійних ховали без гробів. Але слід зазначити, що практику поховання без гробу мали і сучасні Києво-Печерській обителі монастирі Палестини. Причому саме в останній були давні чернечі обителі, де подвижників ховали у печерах, і саме там шанували нетлінні мощі святих. Абсолютно випадають з приписів Студійсько-Олексіївського Уставу і києво-печерські поховання у дерев’яних колодах під підлогою. Їх частково заповнено піском, очевидно, задля досягнення муміфікації тіл, що абсолютно не відповідало Студійський традиції.

Враховуючи вищесказане, припускаємо, що поховальний обряд Києво-Печерського монастиря в основному спирався на норми Студійсько-Олексіївського Уставу. Проте на зорі історії Києво-Печерської обителі до його введення побутували більш давні традиції печерножительства та поховального обряду. Їх було принесено в обитель із Палестини, і вони мали для преподобних отців Печерських велике значення, тож діяли і після введення Студійсько-Олексіївського Уставу. Найімовірніше, ці найдавніші традиції були обумовлені не лише особистим контактом засновників Києво-Печерської лаври із святинями Палестини, а й нормами Уставу Лаври Св. Сави Освяченого, що, імовірно, регулював богослужіння та життя перших подвижників Києво-Печерського монастиря.

Цю гіпотезу висунуто і обґрунтовано у книзі провідного наукового співробітника науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини Національного Києво-Печерського заповідника, кандидата історичних наук Мар’яни Нікітенко. Див.: Нікітенко М. М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). – К., 2013. (URL: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7010).

Підготувала – к.і.н., провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини Мар’яна Нікітенко.

Ілюстрація

Мощі прп. Іллі Муромця у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.