Продовжуємо публікацію діаруша святителя Димитрія

1678 рік (продовження)

Серпня 29 отець Ісайя Бай за предстательства отця старшого Віленського зведений на ієромонаха в Слуцьку, в церкві св. Іоанна Хрестителя, в день Усікновення його; до чого і я доклав свого старання: висповідав його на прохання отця Дубинського, проповідника Віленського; а перед тим отримав від отця старшого наступний польською мовою лист:

“Щонайпречесніший в Бозі панотче Димитрію, мій во Христі отче і брате!

Заїхавши до Цеперського монастиря [1], і дізнавшись, що до Слуцька приїхав преосвященний отець митрополит Грецький, хотів був сам приїхати для засвідчення мого поклону, але від того утримали мене інші справи. Отже, посилаю я отця Йону Дубинського з отцем Браєм, аби, при засвідченні пошани, попросив про висвячення отця Бая на ієромонаха. Пора йому з нами священицьке нести тягло, від якого за попередніх властей ухиляв свої рамена. А тому і Вашого сприяння прошу у цій справі, (бо Ви добре роззнайомилися з митрополитом) – допомогти моїм стáрцям і відвернути перепони, що можуть виникнути у зв’язку з висвяченням; це Господу Богу, мені, і всій моїй обителі на добро буде. Постарайтеся й ви докласти старання свого до його висвяти, за що я вдячністю своєю відплатити надіюсь, а нині, передаючи себе вашій братській любові, бажаю вам, во Христі брате, всілякого блага. Палкий слуга, Климентій Тризна, старший Віленський, монастиря Зішестя Святого Духа”.

Вересня 22 з отцем Гуславським, ігуменом Мінським [2], був у Старчицях коло чудотворного образа, де протягом двадцяти тижнів збулося чудотворінь від образа Богородиці 76.

Жовтня 11 отець Мефодій, архідиякон Вінницький, прибув до Слуцька.

Жовтня 19, у суботу, увечері, 9 години, було затемнення місяця.

Жовтня 29 пан Скочкевич помер, у п’ятницю ранком, в кінці сьомої години: та почиє з миром!

Грудня 3 здійснене над ним прекрасне поховання, при якому говорив я проповідь, за що дано мені голландського доброго полотна 6 ліктів.

Примітки

1. Цеперський Преображенський монастир у м. Пінську був приписним до Віленського Святодухівського монастиря. Заснований королівським дворянином Новогрудівського воєводства Костянтином Богдановичем Долматом 1618 р. При монастирі його фундатором були засновані школа та госпіталь. Ним же було передане монастирю село Цепр з землями і селянами, а також половина іншого маєтку «Новий двір». Умовою фундатора було перебування цього монастиря під владою Святодухівського Віленського, доки той буде лишатися в православ’ї. 1696 р. керівники монастиря вирішили перекинутися в унію. Тоді керівництво Новодворського монастиря Феодосій Кохановський і Віленського Святодухівського Петро Пашкевич-Толоконський відняли у них усе майно й монастирські доходи. 1698 р. Віленський трибунал вирішив цю справу на користь православних. Проте пізніше уніати вже не діяли в межах закону, захоплюючи православні обителі. Серед них був і Цеперський, захоплений ними 1721 р. 1753 р. Святодухівський монастир порушив питання про відібрані монастирі, серед яких Новодворський та Цеперський, подавши судовий позов у Гродно в асесорському суді. Після тривалої тяганини вони отримали доволі оригінальну, хоча й характерну для «судочинства по-уніатськи» відповідь інстикгатора асесорського суду: «Нехай москалі віддадуть нам наші монастирі, що повідбирали у Смоленську, Стародубі, Чернігові й Києві, причому повиганяли наших ксьондзів, тоді й ми повіддаємо вам ваші монастирі». Йшлося тут про католицькі монастирі у вказаних містах, дійсно відібрані ще урядом Хмельницького, чи православні монастирі, захоплені під час уніатщини греко-католиками й пізніше повернуті православним – на разі не ясно.

1827 р. монастир згорів і братія деякий час поміщалась у монастирському флігелі. Однак 1828 р. монастирський храм було перетворено на парафію м. Цепра Слуцького уїзду Мінської губернії (нині с. Цепра Клецького р-ну Мінської обл. Білорусі). Храм, побудований 1740 р., знищений 1960 р. Нині на його місці збудовано нову церкву.

2. Очевидно, йдеться про ігумена Мінського Петропавлівського монастиря.

Підготувала Ірина Жиленко