Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Духовна культура» ми пропонуємо до вашої уваги новітні концепції з приводу ранньої історії Києво-Печерського монастиря.

На думку вчених, найдавнішим печерним комплексом на території Києво-Печерського монастиря були Дальні, або Феодосієві печери. У Києво-Печерській лаврі є також так звані Варязькі печери, які виникли на зорі історії чернечої обителі. Дальні та Варязькі печери були окремими підземними комплексами (двома великими розгалуженими печерами), лише наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. їх з’єднали довгою галереєю. Як вважають дослідники, печери почали створювати близько середини ХІ ст. як поселення відлюдників, що мешкали в окремих келіях, викопаних у пагорбі Дніпра. Кожна така келія мала свій власний вихід на поверхню. Згодом, коли кількість братії збільшилася, деякі келії були об’єднані між собою галереями. У східній частині Дальніх печер було влаштовано церкву Різдва Христового, а у західній частині – церкву Благовіщення.

Натомість думка про окремі підземні ділянки, які пізніше були об’єднані галереями, геть не відповідає плануванню як Варязьких, так і Дальніх печер. Так, західну ділянку Дальніх печер, де розташовано Благовіщенську церкву, розміщено на достатній глибині від земної поверхні – 15 м. Отже, аби потрапити до неї, потрібно прокопати шахту, яка веде вниз на значну глибину, що є абсурдним з огляду на логіку створення лаврських печерних комплексів. І недарма, такого давньоруського коридору не виявлено. Значно пізніше – у ХVІІІ ст., коли знадобився додатковий вхід до Дальніх печер, було прокопано спуск з притвору наземної Аннозачатіївської церкви, який існує й досі.

Найімовірніше, жодних не пов’язаних між собою підземних келій з окремими виходами на поверхню у ранньому Києво-Печерському монастирі не було. Місце життя, подвигів, а згодом місце поховання ченців – печера починалася від одного входу на сході, від якого її поглиблювали та розгалужували на північний захід. Симптоматично, що у Києво-Печерському патерику про місце поселення та подвигів першої монастирської братії йдеться саме як про одну «велику печеру», в якій була влаштована підземна церква: «І викопали печеру велику, і церкву, і келії, які до сьогодні є у печері під Ветхим монастирем».

Отже, можна виснувати, що на зорі історії Києво-Печерського монастиря чернеча братія жила не в окремих печерах, кожна з яких мала свій вихід на поверхню, а в одному загальному для всіх підземеллі-печері, подальше поглиблення та розгалуження якої було спільною справою. Це ще раз вказує на те, що створення печер мало глибокий символічний зміст. Як ми вже зазначали у попередніх публікаціях на сайті Заповідника, цей зміст полягав у тому, що складний процес прокопування печери було співвіднесено зі шляхом духовного вдосконалення подвижників, які йшли услід за Сонцем Правди – Христом, уподібнюючись до Нього. Саме тому печеру копали «посолонь», або так само, як рухається сонце – зі сходу на захід. Окрім цього, у печері були буквально відтворені конкретні місця Святої Землі – Палестини, де здійснив Свій земний шлях Спаситель.

Підготувала Мар’яна Нікітенко,

к.і.н., провідний науковий співробітник

науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини

Ілюстрація

Іл. 1. Зведений план Дальніх печер. № 9, 10 – церква Різдва Христового, № 86 – церква Благовіщення