Братська лікарня

Нагадаємо, що наша рубрика розпочалася з незвичного для екскурсійного маршруту східного входу на подвір’я колишнього Больницького монастиря – арковим отвором надбрамної дзвіниці т.зв. «Аптечного» корпусу. Відвідувачі переважно бачать найстарішу частину лікарняного відомства Києво-Печерської лаври – майданчик між Троїцькою надбрамною і Микільською церквами. На північ від останньої на плані ХVII ст. зображено сад. Але поступово цю ділянку почали забудовувати по периметру спочатку дерев’яними, а з кінця ХVIIІ ст. – й цегляними спорудами. Після скасування Троїцького больницького монастиря у 1786 р., власне, вона стала головним подвір’ям Микільської лікарні, або «Микільського больничного монастиря». Певний час вхід паломникам сюди закривала окрема огорожа. Втім, вони могли відвідувати лікарняну церкву на честь св. Миколая Мирлікійського. Врешті-решт, постало питання про необхідність забезпечити хворих ізольованим богослужбовим приміщенням. Це спричинило реконструкцію Микільської церкви. У другій половині ХІХ ст. її поєднали з новозбудованою Братською лікарнею (корпус № 26), якій і присвячено сьогоднішню оповідь.

Будинок в стилі пізнього класицизму спроєктував архітектор П. Спарро, а звели його в 1841–1842 рр. У 1859–1861 рр. корпус розширили цегляною добудовою (замість старої дерев’яної) до стіни церкви Св. Миколая.

У Братській лікарні розмістили операційну, облаштували ванну кімнату, добре продумали вентиляційну систему. «Киевские епархиальные ведомости» за 1861 р. повідомляли, що там було 32 ліжка для хворих, кімнати для наглядача, медика і 15-ти служителів. Приналежні їй аптека і кухня були в окремих приміщеннях. Протягом року Братська лікарня приймала близько 400 пацієнтів.

Монастирський заклад ревізувала комісія на чолі з Київським губернським лікарняним інспектором. На початок ХХ ст. вимоги до ізоляції інфекційних хворих стали значно суворішими, і 1910 р. члени комісії зробили незадовільні висновки щодо стану Братської лікарні: діагностику проводили у прохідній кімнаті, хворі очікували прийому в тисняві, а це наражало на небезпеку зараження оточуючих. Неприйнятними визнали пояснення старшого лікаря Лаври, котрий вважав, що достатня кількість вентиляторів і просторі палати дозволяли розміщувати інфекційних пацієнтів разом з іншими.

Після появи нового шпиталю навпроти Феодосіївської церкви (зараз корпус № 111), за рішенням лаврського Духовного собору в 1913 р. туди перевели братську лікарню, а будівлю Спарро перейменували на «Богадільню для престарілих ченців». Та в роки Першої світової війни новий шпиталь фактично перетворився на військовий (монастирські лікарні зобов’язали приймати поранених), а 1918 р. став таким офіційно. Тому функції братської лікарні повернули старому приміщенню.

З 1923 р. розпочався радянський етап історії архітектурної пам’ятки. Медичну установу було перетворено на музейну. Сьогодні у корпусі № 26 розміщено експозицію Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Ольга Крайня

Підписи до ілюстрацій:

1. Фрагмент генерального плану Києво-Печерської фортеці 1841 р. Літерою «А» позначено новий будинок лікарні.

2. Будинок колишньої Братської лікарні (корпус № 26) – Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України. Березень 2021 р.