Нині починаємо публікацію унікальної пам’ятки – власноручних записів святителя. Адже щодо біографії свт. Димитрія маємо доволі унікальну можливість, недоступну нам у вивченні біографій абсолютної більшості святих – почути про його життя, так би мовити, «з власних вуст». Річ у тім, що свт. Димитрій серед свого численного літературного спадку залишив нам своєрідний особистий літопис. Він є в декількох не зовсім ідентичних редакціях, одну з яких пропонуємо вашій увазі в адаптованому до сучасної української мови вигляді. На жаль, ця автобіографія дуже лаконічна, причому святий, очевидно, боячись репресій (особливо у ростовський період життя), надав її змісту абсолютної «безконфліктності», старанно обходячи всі гострі політичні процеси того часу. Проте, на нашу думку, є в цій особливості твору і значний позитивний аспект. Адже загальновідома активна позиція святителя у питанні відстоювання української церковної незалежності в багатьох історичних студіях кінця минулого та цього століть нерідко виходить на перший план і дещо захиляє собою всі інші напрямки діяльності свт. Димитрія. Ці питання коротко висвітлені нами в примітках. «Аполітичний» же «Діаруш» змальовує нам те, що найтяжче вивчити і виповісти досліднику – внутрішнє, духовне життя святителя – передусім людини глибокої віри та надзвичайної духовності. А саме такі риси характеру цієї надзвичайної людини й були домінуючими. Димитрій-історик, Димитрій-полеміст виріс, власне, з Димитрія – ченця, священика, пастиря.

***

Батьки мої, Сава Григорович і Марія Михайлівна, християни благочестиві граду Макарова, в законному шлюбі перебували [1].

Во грісі родила мене мати моя 1651 року, місяця грудня, і наречено було мені ім’я Даниїл: на той час була війна Радзивілова [2]; і хрещенням святим просвітлений [був] [3].

1668, липня 9, на святого священномученика Панкратія в іноцький образ пострижений у монастирі Кирилівському київському преподобним отцем Мелетієм Дзиком, ігуменом Кирилівського монастиря.

Примітки

1. Батько свт. Димитрія – полковник Макарівської сотні київського полку Сава Туптало, що походив із шляхетської сім’ї Савичів. Попри узвичаєння називати свт. Димитрія прізвищем Туптало, повторене, згідно з традицією, і нами, мусимо зазначити, що це ім’я було лише козацьким прізвиськом його батька Сави. Сам же свт. Димитрій завше підписувався прізвищем Савича. Сава Туптало та його дружина були людьми дуже релігійними, і свої погляди зуміли передати усім своїм дітям – крім самого святителя чернечий постриг обрали три його молодші сестри: Памфілія, Февронія та Параскева, котрі послідовно посідали ігуменство в Йорданському Київському монастирі. 1660 р. Сава з сім’єю перебрався до Києва і оселився на Подолі, зберігши звання сотника.

Про дім Туптала див.:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1...

2. Йдеться про «Радзивілову війну», коли гетьман Ян Радзивіл після битви під Берестечком із литовським військом підступив до Києва і спалив Поділ. Згідно з власноручними хронологічними записами свт. Димитрія, він не був зовсім певний у точності року свого народження. Так, там текст майже тотожний наведеному в «Діаруші» записаний первісно під 1650 р. Збоку красномовний напис латиною: «Non hic sed inferius id est». Нижче під 1651 р. дописано: «Тут родився і тут була війна Радзивилова. А інші кажуть, що війна Радзивілова була 1650 року, що коли так було, то і я, грішний, народився 1650 року кметне не інакше... як в Радивільщину у Філіпів піст». Насправді, Радзивіл увійшов до Києва 25 липня 1651 р. Отже, свт. Димитрій, дійсно, народився в період з 14 листопада 1651 р. по 24 грудня 1651 р. (впродовж Филипового чи Різдвяного посту) – найвірогідніше, 11 грудня, в пам’ять св. Даниїла.

3. Першу освіту свт. Димитрій отримав дома, і 1662 р., у 11-річному віці навчився писати слов’янською. Того ж року юнак вступив до Києво-Могилянського колегіуму. На підставі цього його звичайно вважають її випускником та вихованцем. Проте це не зовсім так. За три роки, впродовж яких майбутнього святителя вважали спудеєм колегіуму, він через хворобу не часто бував на заняттях. 1665 р. колегіум був спалений, і поновив свою роботу лише 1669 р. Отже, юний Данило Савич-Туптало мав остаточно повернутися до того “університету”, якого, власне, і був випускником – самоосвіти.

Підпис до ілюстрації:

1. Пам’ятник свт. Димитрію в Макарові

Ірина Жиленко