Дорогі друзі! Пропонуємо до вашої уваги сюжет про прикрашання намісної ікони Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

Практика прикрашання намісної ікони Божої Матері в іконостасі Успенського собору Києво-Печерської лаври мала давню традицію. Приурочувалася до п’ятої неділі Великого посту, коли перед іконою читали Акафіст Богородиці. Прикрашання ікони було однією із складових шанування Пресвятої Богородиці.

Детальніше про цю практику дізнаємося з документів, датованих 29-30 жовтня 1786 р. Питання належало до компетенції соборного старця еклезіарха ієромонаха Захарії. Проте потребувало погодження з Духовним собором, а також резолюції київського митрополита і лаврського священноархімандрита Самуїла (Миславського). Прикрасу на ікону починали готувати заздалегідь – 1 листопада і працювали до лютого включно, а то й довше, якщо в цьому була потреба. Роботу виконували послушники при пономарні або спеціально наймані робітники. У 1786 р. планували найняти 6 осіб з оплатою по 2 руб. в місяць кожному і закупити харчі на їхнє утримання. Всього на виготовлення прикраси еклезіарх ієромонах Захарія закладав значну суму – 168 руб. 8 коп.

Ми не знаємо як виглядала прикраса на намісну ікону Божої Матері, не збереглася і сама ікона, як і весь бароковий іконостас Успенського собору. За реєстром товарів, які планували придбати, маємо нагоду порозмірковувати над можливим її виглядом. Основні деталі виготовляли з паперу та воску, останній замовляли двох видів: білий та жовтий. Папір використовували для виготовлення квітів, з воску формували фрукти, визублювали листя. Також планували закупити шовк, гілочки гришпану або самшитового дерева та курячі яйця (останні, очевидно, для виготовлення фарб). Композиція мала виглядати яскраво та барвисто. В переліку матеріалів, що використовували як природні барвники – кіновар, сурик, лазур та імбир. Кріпили окремі деталі за допомогою ниток, гвіздків та дроту. Наявність у списку сандалу вказує на використання благовонній в доповнення до композиції. Є підстави припускати, що прикраса на ікону мала додаткове освітлення. Адже в переліку потрібного вказані плошки – невеликі блюдця, в які ставили свічку чи наливали сало, поміщали гніт і використовували для освітлення. Така «підсвітка» додавала ефектності, але й перетворювала прикрасу на легкозаймисту та небезпечну. Можливо, саме тому Духовний собор в середині XIX ст. розпорядився передати до покоїв настоятеля гірлянду зі штучних квітів, надану до ікони Успіння Пресвятої Богородиці, посилаючись на синодальний указ із забороною останніх у церквах. Характерно, що у XIX ст. не трапляється згадок про практики прикрашання ікон подібними композиціями. Лише на фото чудотворної ікони Успіння Пресвятої Богородиці початку XX ст. можемо бачити вінок, зроблений зі штучних квітів. Також в джерелах трапляються свідчення про практики прикрашання ікон живими квітами.

Підписи до ілюстрацій:

Іл. 1. Іконостас Успенського собору з намісною іконою Пресвятої Богородиці. Фото початку XX ст. (КПЛ-Ф-11214).

Іл. 2. Намісна ікона «Богоматір з Немовлям» у шаті. Перша половина XVIII ст. (Фото початку XX ст.).

Іл. 3. Фрагмент шати намісної ікони «Богоматір з Немовлям». Перша половина XVIII ст. (КПЛ-М-1157).

Іл. 4. Портрет київського митрополита Самуїла (Миславського). XIX ст. (КПЛ-П-454).

Іл. 5. Чудотворна ікона Успіння Пресвятої Богородиці, прикрашена вінком із квітів та вишитим рушником. Фото початку XX ст. (КПЛ-Н-3381).

Підготувала Оксана Прокоп’юк