Шанування святителя Миколая Мирлікійського в світлі храмових посвят

Шановні друзі! Напередодні свята пропонуємо більше дізнатися про шанування свт. Миколая Мирлікійського

Початки шанування свт. Миколая Мирлікійського дослідники відносять до перших століть християнства на Русі. Маючи розбіжності щодо механізмів і головних меседжів у поширенні культу святого, вчені практично солідарні в тому, що пік його шанування припадає на кінець XI ст. А історичним центром формування і поширення культу називають київську Десятинну церкву.

Перші дані про кількість присвячених Миколаю Мирлікійському храмів виявилося можливим віднайти в історичних джерелах XVIII ст. Реєстр храмів, що функціонували в Київській митрополії у 1780–1783 роках дозволяє говорити про посвяти 973 парафіяльних храмів у 8 з 10 полків Гетьманщини. Миколаївських церков налічується 128 (13%) – це найвищий показник популярності. На другій позиції стоять Покровські храми 115 (12%), на третій – Михайлівські (95)  (10%). Картографування території Київської митрополії і створення окремої карти Миколаївських церков проілюструвало приблизно однакову популярність св. Миколая в різних частинах митрополії. Переважання храмів на честь святителя можемо спостерігати як в містах і містечках, так і в сільських населених пунктах. Проте в містах показник популярності Миколаївських посвят спостерігаємо дещо вищий за загальний – понад 16%. Характерно, що у Києві на кінець XVIII ст. усі три парафіяльні Миколаївські церкви (Миколи Доброго, Набережно-Микільська, Притиско-Микільська) містилися на ремісничо-торговому Подолі. У сільській місцевості кількість Миколаївських храмів поступалася Покровським церквам.

На території Києво-Печерської лаври церква в ім’я Свт. Миколая діяла в Троїцькому Больницькому монастирі. Миколаївську посвяту мав один з трьох храмів приписного Новопечерського Зміївського Спасо-Миколаївського монастиря. Так само часто фіксуються  посвяти храмів свт. Миколаю Мирлікійському і в інших монастирях Київської митрополії. В 70–80-х рр. XVIII ст. Миколаївські храми чи приділи функціонували в Софійському кафедральному монастирі і в приписній Зазимській Миколаївській пустині, в Київському Пустинно-Миколаївському монастирі і приписній Пивогородській Миколаївській обителі, в Батуринському Миколаївському монастирі та в його скитку, в Гадяцькому Красногірському Миколаївському, в Гамаліївському Пустинно-Харалампіївському, в Густинському Свято-Троїцькому, в Лубенському Мгарському Преображенському, в Нехворощанському Успенському, в Полтавському Хрестовоздвиженському, в Пустинно-Скельському Преображенському монастирях та в жіночих обителях: Київській Йорданській і Ладинській Покровській.

Важливо зазначити, що в Київській митрополії XVIII ст. за традицією, встановленою ще в XI ст. з ініціативи переяславського єпископа Єфрема, вшановували пам’ять св. Миколая Мирлікійського двічі на рік: 6 грудня і 9 травня. Київська Русь стала єдиною східнохристиянською державою, яка вслід за Римом прийняла ще одне свято, пов’язане з перенесенням мощей святителя із м. Мира в Лікії в Малій Азії до італійського міста Барі. Яке зі свят («Микола Зимовий» чи «Микола Травний») було більш популярним, на підставі посвят парафіяльних храмів сказати важко. Оскільки у формулюванні «Миколаївська церква», вживаному у документах, не відбилося те, на який саме день припадало храмове свято. Загальна ж тенденція яскраво демонструє глибоке шанування святителя Миколая Мирлікійського, що вкоренилося в релігійній свідомості впродовж багатьох століть.

Іл. 1. Ікона «Святий Микола Чудотворець». Кінець XVII ст. Україна. (КПЛ-Ж-2478).

Іл. 2. Миколаївські храми в Київській митрополії за реєстром 1780–1783 рр. (Укладено О. Прокоп’юк).

Іл. 3. Ікона «Св. Микола Чудотворець». Кінець XVIII - початок XIX ст. Україна. (КПЛ-Ж-1635).

Іл. 4. Ікона овальна, двобічна з вибраними святими: Микола Чудотворець з Антонієм і Феодосієм Печерськими. XVIII ст. Київ. (КПЛ-Ж-135).