"Мистецька спадщина"

Самовар ХІХ ст. із колекції Заповідника

Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Мистецька спадщина» ми продовжуємо знайомити вас із багатою та різноманітною колекцією художнього металу Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». У складі цієї збірки є не лише зразки коштовного церковного начиння, але й прості побутові предмети, якими користувалися і священнослужителі, і миряни. З деяким примірниками таких посудин ми вас ознайомлювали завдяки нашому сайту. Сьогодні пропонуємо до вашої уваги ще один диво-пристрій – самовар, виготовлений із некоштовного металу у XIX ст. (КПЛ-М-10916).

Конструкція самовара є простою й продуманою до дрібниць. Найбільш складною його частиною є кран (складається з трьох деталей). Декілька деталей має й кришка. Всього у жаровому самоварі можна нарахувати від 14 до 21 складників.
Тулуб самовара із колекції Заповідника має форму гранчастої чарки, що прикрашено чотирма рельєфними вертикальними стрічками. Кран має фігурний злив й ріпок (своєрідний зовнішній показник допустимого рівня води в ємності самовара) у вигляді розетки. Ручки – фігурні витончені пластини, скріплені між собою дерев’яними тримачами. Конфорка (верхня частина кришки) має фігурні прорізи, круг прикрашено рельєфним орнаментом з трилисників.
Є декілька версій походження цього приладу. Перша – західна. Згідно з нею, самовар було привезено Петром I з подорожі Європою, а точніше – з Голландії. Найвірогідніше, це був або прототип самовара, або щось на кшталт цього приладу. Однак ця версія не має документальних підтверджень, і в історії Голландії кінця XVII – початку XVIII ст. згадок про використання такого роду приладів немає.

Ще одна версія – східна. У XVI ст. в Китаї з’являється подібний прилад – хо-го – глибока чаша з піддувалом та трубою. Виготовлювали хо-го з металу або фарфору. Незважаючи на деяку схожість конструкції хо-го із самоваром, пристрій призначався не для чаювання. У ньому подавали суп або гарячий бульйон.
Найдавнішим попередником самовара вважають давньоримську аутепсу. Вона схожа на глек із подвійними порожніми стінками, куди наливали воду. Посудина всередині мала невеликий майданчик для розпалювання вогню. Її встановлювали над пристроєм на тринозі і використовували для приготування або підігріву їжі.

Стосовно самої назви – «самовар» – також є декілька версій. Деякі історики вважають, що назва походить від сполучення «сам варить», інші пов’язують назву з татарським словом «снабар» – «чайник».
В Росії виробництво самоварів почалося приблизно у першій половині XVIII ст. на Уралі, в селищі Суксун. Тут, у 1727 рр. було запущено завод, заснований тульським промисловиком М. Демідовим. Перший уральський самовар згадано у 1740 р. в описі конфіскованого майна М. Демідова, а славетні тульські самовари було офіційно зафіксовано у 1778 р. братами Лисициними.

Перші самовари коштували дорого – тому цю диво-машину вважали посудом для представників вищого суспільства. Вимоги аристократії до зовнішнього вигляду цього предмета були високими. Він обов’язково мав відповідати стилю та інтер’єру дому. Самовари робили у вигляді чарок, бочонків, ваз, куль, іноді прикрашали інкрустацією. Дизайн деяких самоварів розробляли імениті художники. Найдорожчими були срібні й золочені самовари фірми К. Фаберже. Народні майстри також створювали не менш унікальні моделі з порцеляни, скла й, навіть, з лози та дерева (останні, найімовірніше, були сувенірними).

Поступово самовар увійшов до побуту містян й селян, він був гордістю і окрасою оселі, передавався із покоління в покоління, став своєрідним символом затишку і тепла. Один із таких нащадків вирішив, що такий диво-прилад – символ затишку, тепла, неквапливої бесіди має жити в музеї і подарував його нашому Заповіднику.
Автор статті висловлює вдячність співробітникам відділу науково-фондової роботи Ірині Мартинюк, Галині Листопад та Ганні Моргун за допомогу в роботі з матеріалом.

Підготовлено Сергій О.С., с.н.с.
науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини

Підпис до ілюстрації
Самовар. Некоштовний метал. Росія, XIX ст. КПЛ-М-10916

YouTube icon
Facebook icon